BMW BERLIN-MARATHON 2018

Знаєте, летівши додому я не думала ділитися Берліном ні з ким;) хамка !
Хотіла залишити собі ті емоції, події, почуття. Ті гарні сходи та заходи сонця, ту пробіжку в якомусь районному парку, ті чудові і такі різні будинки. Ті літри смачного пива та ранкових сендвічів. Навіть старших хамовитих, або красивих німецьких чоловіків з метро.

До сьогодні. Трохи попустило;)


З часу написання верхнього абзацу пройшло більше 2-х тижнів. За ці тижні я уже з'їздила на ЧУ в Луцьк, протерпіла Гонку Націй. І не написала жодного поста;)
Здається, так виглядає творча криза.

Але слово до слова. Речення до речення. І десь так назбиралося трохи емоцій про Берлін. Навіть не стільки про Берлін, скільки про марафон. Може не стільки про марафон, скільки про те, що любиш.

Спочатку я кажу всім, що треба готуватися та планувати, а потім біжу Львівський напівмарафон :D З Берліном було інакше. В нас була гарна компанія: трьох дівчат об'єднала одна свідома ціль - підтримка. І, якби не Левковий марафон, то хто зна, чи попала би я цього вересня в Берлін, чи побачила би новий марафонський світовий рекорд на власні очі.

Всі три дні ми розширяли пивні горизонти (зож,пп), наповнювали кров холестерином та ведмедиками Harribo )) Всі три дні ми говорили про плани на день марафону, про місце зустрічі перед стартом та після фінішу, про можливість рекорду, про погоду, про кількість стартуючих людей. І, ніби було місто, була гарна екскурсія, був вечірній та денний Берлін і вічно-трамвай не в ту сторону... Але Berlin42 не давав спокою.

Я знала, що вперше в житті побачу на старті більш, ніж 44 тисячі людей, світову (!) марафонську еліту, справжню (чесну, чисту, щиру....) підтримку жителів приймаючого міста та МОЖЛИВО новий світовий рекорд. Сторінка Берлінського марафону у ФБ нагнітала з дня в день неймовірними інспірейшн-відео, а Брандебурські ворота вже вкотре чекали фінішних емоцій.

І ми чекали цих емоцій. І, чесно кажучи, ніхто з нас не знав, що вони будуть настільки сильними.

Старт. Великий центральний парк в Берліні, який майже повністю відгороджений для бігунів виглядав, наче зоопарк. Великий зоопарк спортсменів-бігунів :D Оглядову позицію ми зайняли за 1 км від стартових воріт, бо тільки там не було турнікетів і можна було, в буквальному сенсі, зблизька побачити пилюку за елітою.

Не встигла я кліпнути очима, як вони пронеслися повз мене з неймовірною швидкістю! Я ще довго стояла з відкритим ротом і кліпала очима, бо не могла зрозуміти, чи то мені сниться, чи ні))

Пізніше, ми швиденько побігли на 5-6 кілометри, виловлювати нашого марафонця. Добре, що була програма, де можна було трекати бігунів, бо ми добігали до місця, де планували його побачити. Наш великий синьо-жовтий прапор спіймав купу радісних вигуків "Слава Україні" і це було ще одним неймовірним відчуттям! Вже там, всі стартові хвилі злилися в один потік. 44 тисячі людей, як одна велика річка рухалися вулицями Берліну. А на тротуарах, балконах, у вікнах будинків та на всіх можливих підвищеннях було не менше вболівальників. Таких же, як і ми. Було приємно бути одними з них.

Ще кілька кілометрів ми пройшлися по трасі і глянувши, на якому кілометрі біжить лідер, вирішили рухатися на фініш, займати місце. Це було правильним рішенням. Всі хотіли побачити рекорд якомога ближче. Хвилин 40 ми стояли, впершись в турнікети біля Брандебурських воріт, і просто чекали.

Це були найдовші 40 хв у моєму житті! Десь біля фінішної арки коментатор нагнітав ситуацію, говоривши про "2 кілометри до фінішу....1 кілометр до фінішу". І десь тоді, просто хвиля овацій та оплесків почала котитися в напрямку від 39 кілометра і до 42. Люди плескали, потирали руки, кричали, переживали, періодично перевіряли, чи працює камера)) І, коли супроводжуючий автомобіль з часом проїхав повз нас, то вже якось не думалось! Плакали всі: мужики, дівчата, діти (за компанію))).

Кіпчоге пробіг. Стало тихо-тихо. І тільки далеко було чути слова коментатора про "new world record". Ще довго за ним ніхто не фінішував. Це мав бути той час, за який всі повинні були трохи відійти від побаченого)) Потім пішла велика хвиля бігунів "з 3-х годин". І дуже приємно було бачити серед них багато дівчат.

І Левко, для якого ми приготували наш прапор. Це був гарний фініш. Здавалось, ніби ми виконали якусь надважливу місію. Виконали її добре, з гордістю, із задоволенням;)

Багато деталей поєднав цей Берлін.
Приємних, тільки приємних.
Іноземець-продавець сувенірів, який сказав нам з акцентом "Слава Україні".
Чоловік, який простояв на фініші біля нас не менше години, мовчав, а потім тихенько витягнув маленький прапор України і сказав "свої-свої".
Неймовірний схід сонця перед стартом і вже традиційне капучіно з булочками в кафешці на станції.
Все склалось в один великий пазл з назвою "Берлінський марафон".

І, все ж, я залишила кілька деталей цього пазлу там. Бо це місто, куди хочеться повернутися.