Це буде пост про емоції (
Про людей. Їхні усмішки і тяжке дихання. Їхні переживання і страхи. Їхній півмарафон.
Коли прив'язуєш до форми білу кульку з написом 2:00, то рівень відповідальності скаче відразу на висоту найвищого хмарочосу в Дубаї. Без перебільшень - забуваєш про дводенну температуру, недоспані ночі, хронічну крепатуру та всі накопичені проблеми останніх днів.
Здається, все просто: ось тобі годинник, ось тобі заданий темп. Біжи в одному темпі 21 кілометр, кайфуй, роби high five вболівальникам та підтримуй тих, хто ще не зміг пробігти напівмарафон за 2:00. "Сьогодні все просто" (с)
Знаєте, тепер я зрозуміла, як тяжко працює метроном. Пейсмейкер має бути метрономом. І чим кращий ритм (темп, швидкість - як хочете), тим краще ти виконуєш свою роботу. Тим БІЛЬШЕ ти метроном ;)
Ти знаєш, що з тих людей, які перетнули з тобою стартову лінію, до фінішу разом добіжить менша половина. Це сумно, але на жаль, це та річ, якій ти не в силах запобігти. Мабуть, це була моя перша думка, коли я зайшла у стартовий коридор. 3...2...1...ворота...і старт на годиннику.
Знаючи себе, в мене зі старту могли бути проблеми з темпом)) Я вмію "відключатися", а коли я це роблю, то ТРИМАЙТЕ МЕНЕ СЕМЕРО! Це було найстрашніше. Але тепер я з впевненістю можу сказати, що в разі потреби здатна з цим боротися.
Перші 2-3 км були "пристрілочними". Я бачила, як натовп несе людей вперед і багато з них на це піддалися (про що потім точно пожаліли)). Згадала себе і гальмувала, як могла.
На друге коло ми заходили великою групою: хтось біг 10 кілометрів і мав ціль вибігти з години, інші - напівмарафон.
На другому колі мене почало "накривати". Ні-ні, ми не бігли швидко)) Просто мій організм відмовлявся розуміти, що попереду ще три повільні кола. ТРИ. Відпустило швидко, коли дівчинка, що бігла 10 кілометрів забігала на фініш з тим результатом, який вона хотіла. "О, мій перший фінішер", - подумала я;)
 |
| Позіхаю, чи що) |
Тим часом, на трасі ми залишилися самі. Бігунів навколо мене залишилося мало, але я точно знала, що всі вони добіжать. Не знаю як, але це було видно в очах. І навіть місцями їхнє важке дихання вгору (яке ми намагалися нівелювати за рахунок зменшення темпу) не лякало мене (хоча точно лякало їх;). Я нервувалась аж до останнього, фінішного кола. Знову ж таки, здається, ніби все має бути просто. Але ти постійно напружено дивишся на годинник, на людей, на годинник, на людей. Постійно перепитуєш їх, чи все впорядку, намагаєшся розказувати "історії з життя" (хоча я дуже люблю бігати мовчки). І все це з думкою про те критичне, останнє коло. Коло, де починається півмарафон.
Але, вже десь з 17 кілометра, бігуни мимоволі самі почали додавати у швидкості. Вже на фініші я бачила, що 2 частину дистанції ми пробігли швидше, ніж першу. Ну маааайже мрія всіх марафонців той "негатів спліт" )) І, якби треба було влаштувати фінішний ривок на всі 200%, то кожен з них зміг би це зробити.
І я не знаю, чи є щось краще (будучи пейсмейкером), ніж подяки людей на фініші.
"Ви сьогодні мій герой", - блін, та заради цього вартує потерпіти 2 години!
Хочу сподіватися, що хоч трохи та й було користі від мене протягом вашої дистанції. Цей півмарафон був для мене не менше важливим, ніж будь-який інший на результат. Як мінімум, не МЕНШЕ...
Велетенське спасибі хлопцям на 2-3 кілометрі за крутезні кавери на Nirvana. Хотілося просто стати і стрибати під вашу музику, і нікуди далі не бігти;)
І небесній канцелярії спасибі за неймовірну погоду. Впевнена, що рекордів в цей день було чимало.
Дякую організаторам за можливість долучитися "з користю" до забігу 💗 Завжди хотіла спробувати бігти з тією заповітною кулькою)) Мрії здійснюються! І хочу вам побажати, щоб на кожен наступний напівмарафон (так само, як і на цей) всі стартові пакети розліталися, як гарячі пиріжки (
Пишу оце пост і розумію, що наступний буде вкрай емоційним. Я не знаю, чи вдасться все передати словами, але я, як завжди, буду старатися.
Далі - Берлін і марафон.
І пам'ятайте: жодна депресія не переживе крос у 20 кілометрів.
Просто треба було вам нагадати;)
Немає коментарів:
Дописати коментар