20 вересня 2021 р.

Всього 400 метрів. Red Bull 400 Strbske Pleso

© Tomáš Bukoven
© Tomáš Bukoven

Є забіги, на фініші яких ти стійко можеш стояти на ногах. Або такі, де впираєшся в коліна, коли вішають медальку на шию і тяжко віддихуєшся. Є ще й такі, коли ти зразу лягаєш на землю і радієш, що все нарешті скінчилося. 

З цих трьох варіантів я смакувала всі. І ще кілька додаткових опцій в них :)

На фініші кваліфікації Red Bull 400 я відкрила новий рівень фінішних відчуттів. Тому офіційно: це був найскладніший забіг в якому я брала участь. 

Написала такий початок, щоб вам було цікаво читати :) Текст довгий, запасайтеся терпінням)


Я дуже раптово згадала за існування цієї серії стартів. Просто посеред робочого дня в процесі написання чергового тексту)

Зайшла на сайт, побачила найближчу локацію і дату, розказала про думки коханому. Серденько застукало швидше :) 

І вже через кілька тижнів ми були в числі перших зареєстрованих на Red Bull 400 Strbske Pleso. Ой всьо :)


З підготовки: просране літо з низьким гемоглобіном і ферритином, таблеточки, і кілька тижнів відновленої форми після чарівних пігулок заліза) Ну добре, за цих кілька тижнів вдалося трохи вбігатися, так-сяк набрати швидкість до RunaRun, зробити три жорсткі тренування з гірками (інші кроси в лісі вже навіть не рахую). 

Впевненості в майбутньому дні не додалося :) Купа відео про Ред Бул казали, що яким би готовим ти не був, важко всім. Ну і ладно)


За 30 сек до старту твоєї хвилі, коментатори просять всіх навколо замовкнути і вимикають музику. За 15 сек до старту вони вмикають звук серцебиття. За 5 сек до старту по відчуттях пульс вже десь 130. Просто хочеться пошвидше стартувати, щоб цей мандраж довжиною в кілька годин нарешті закінчився.


Перші 100 метрів — вниз. Набираєш швидкість, дивишся хто як рухається. Далі — борешся зі схилом: на чотирьох, впираєшся в коліна, підбігаєш де можливо (але точно не там, де кут 70 градусів). Дихаєш. Стараєшся глибше, щоб не закислитись. 

250 метрів. Місток і вихід на трамплін. Тягнеш себе руками за перила і в кінці виштовхуєш, щоб знову набрати хоч якусь швидкість. Далі — "планка-ножка, планка-ножка". Перед очима бачиш лише зелений килим, дерев'яні планки, свої руки і стопи. Основне завдання на цьому етапі — не зупинитися. Інакше, рухатися далі просто неможливо.



10 метрів до фінішу. Протягом всіх цих 10 метрів ти просто чекаєш фінішу :) Тільки не плутайте їх зі звичайними на асфальті. Тут вони тривають приблизно 30 сек.


© Filip Nagy

Фінішну лінію більшість перетинає на 4-х. Я в тому числі. Після "виходу" на рівну площину  спромоглася проповзти ще метра зо два, перш ніж просто впала обличчям в підлогу. Потім перекотилась ближче до стіни, щоб не заважати фінішерам. Там почалося найцікавіше. Дихальна система починає корчитися від болю, в роті з'являється присмак твоєї рідної 3+. Дихати можливо тільки в лежачому положенні. Чесно кажучи, описати більше — це дуже складно і практично нереально. Все горить, ти гориш і ти в пеклі. Благо, пластикові відерця по всьому периметру стоять :)

400 м - 5:22.

Свою кваліфікацію я виграла. Переможець кожного кваліфікаційного забігу автоматично потрапляє до фіналу. А це означає, що через годину ВСЕ ТЕ САМЕ ЗНОВУ. Ги-ги.

Хвилин 15 після першого фінішу

Якщо перший забіг ти вилітаєш на емоціях + тренованості, то другий на залишку нервів, дихалки і холодному розрахунку. Особливо, коли у дівчат між кваліфікацією і фіналом трохи більше 60 хв, а у деяких хлопців більше 6 годин :) GIRLS POWER, йопти!

На старті фіналу я голодна (востаннє глобально їла у 8 ранку, старт о 16:30), але спокійна. Дівчата оціночно роздивляються одна одну і готові патла виривати. 30 найсильніших на старті :)

Знову тих же 15 секунд, де слухаєш серцебиття. Сигнал. Старт.



У фіналі нема часу розбігатися, придивлятися, керувати темпом. Ти просто стаєш і лупиш на все, що залишилося. Лідерка відірвалась і нас лишилося троє на два місця. Залишками кисню в своєму мозку я зрозуміла, що буде летіти пір'я, але призового місця я не віддам :) І не віддала. Вибігла з "коробочки" суперниць на початку трампліну, не вслідкувала за ривком другої призерки, але вчасно перекрила дорогу третій, яка дихала в спину. І вона здалась. А я знову на колінах заповзла на верхній майданчик трампліну з фінальним, майже радісним стогоном на весь голос :)

400 м - 5:07

Боремся :)

Цьомашки, обнімашки і оплески внизу під трампліном такі, наче я врятувала світ! 

Мінімум 6-7 років я хотіла на цей забіг. Ще більше років я хотіла відкрити шампанське на п'єдесталі. Тому, коли дівчата зібралися з нього тікати, я буквально показала їм, що нікуди не піду, поки ми всі його не відкриємо :)) І тепер я не знаю, що більший кайф: "розривати" переможну стрічку на фініші чи відкривати шампусік на тумбочці. Магічні відчуття)

Якщо ви дочитали до цього місця, то мабуть зрозуміли, що про звичайні 5, 10, 21 чи 42 км такого не розкажеш) Там просто працює завдання "права-ліва-переставляти", особливо, якщо біжиш підготовленим і на результат. Про 400 метрів (а в моєму випадку всі 800) можна розповідати детально про кожен метр дистанції з іншими емоціями. Але ці емоції з'являються вже задовго ПІСЛЯ забігу. В час, коки відкашлюєшся, як від бронхіту.

Тепер пора відновлювати психіку простими монотонними стартами :)

Stay tuned і питайте, що цікаво)



1 коментар: