Не вірю в те, що писати про події треба тоді, коли вляжуться емоції. Чим довше відтягуєш, тим більше думаєш, тим більше проживаєш ті емоції, тим більше "стабільними" стають фрази в пості.
А кому таке цікаво, якщо можна змусити читача пережити те, що пережив ти сам?))
Вже не один раз я писала про те, що прокидатися дуже рано можу лише заради особливих моментів і особливих людей. Вже о 5:30 я поклала речі в багажник тої машини, в якій "останнім часом ми майже живемо" (с)
Тепер ми їхали в напрямку озера Соліна, або Бещадського моря (Jezioro Solinskie), а потім до Стальової Волі на 10-кілометровий забіг. Так-так, останнім часом клуб Ultra і гарно відпочиває, і навіть непогано бігає (так тренер каже)).
Соліна - озеро контрастів. Якщо заїхати до нього зі сторони дамби, то надуті водні гірки і дерев'яні сувенірні лавки навіюють дух типових курортів. Навіть, злегка розчаровуєшся)
Але досить від'їхати звідти 30-40 кілометрів і ситуація різко змінюється! Красиві котеджі без двометрових парканів та ідеальні газони, спокій, тиша та маленькі яхти з білими вітрилами. Можна годинами спостерігати, як вони плавають по воді. Періодично, цю легку ідилію розбавляє прогулянковий катер з туристами на борту, або ми у воді :D
За високоінтелектуальними розмовами про національно-визвольну боротьбу руколи (не питайте!) під гарячу каву (це тооочно була кава;), здавалося, ніби пройшов уже весь день.
Але після цього ми встигли проїхати ще не одну сотню кілометрів, щоб вже ввечері гуляти в Жешуві.
Такий довгий-довгий день... І, як то люди завжди так рано прокидаються?
Забіг в Стальовій волі - невелике камерне дійство, але з дуже якісною організацією. Доволі дивно було готуватися до старту, який мали дати аж о 16:30 дня. Погода в цей день була дуже марудною. Ніж ближче до старту, тим більше починало припікати сонце. Була думка про те, що було би круто побігти під дощем, але де ж то таке буде з моїм везінням)
Однак, я ще не знала, що з нами в команді цього разу були не тільки бігуни. В нас був ще й талісман, оберіг і чудова вболівальниця💚
Тепер у стартовий коридор нас зайшло четверо: ми з Танею мали особистого пейсмейкера у вигляді тренера Ярослава, а нашого "елітного бігуна" Юру ми відправляли в боротьбу за соляркою :D
За хвилину до старту в повітрі стояла духота, але нічого так не мотивує, як можливість спостерігати, коли твій тренер стоїть поруч в біговій формі. Не працює сьогодні, а щиро радіє від того, що стоїть в біговій формі з причіпленим номером;)
Зворотній відлік. 10...9...і хтось в небесній канцелярії ніби повіііііільно-повільно почав відкривати кран. Разом з вигуком "Старт" і сигналом пістолета вперіщило так, що ніхто й сподіватися не міг! Словами не передати, як це було казково! З кожним метром дощ ставав все більшим і більшим, стоки на дорогах перестали справлятися з тією кількістю води, а на наших очах не вистачало чогось подібного на двірники на лобовому машини)) Складалось враження, ніби ти пливеш, бо періодично доводилося випльовувати воду)
Ми стартували швидко. Мені вистачило метрів 400-500, щоб це зрозуміти. Десь через кілометр трохи скинули швидкість і почали стабільно бігти. Дуже круто бігти в компанії. Дуже круто, коли в цій компанії всі заодно. Настанови Славіка по дистанції (там біжіть, там менше води, там за спину станьте, там ближче до краю) - це таке своєрідне "бігове піклування")) Він нас вимагалося тільки одне - бігти.
Ви знаєте, що десятки мені не вдаються. Я не люблю цієї дистанції і вона не любить мене. В нас це взаємно) І, як я не намагаюсь себе переламати в голові, ставитися до неї простіше (як, наприклад, цього разу) все одно це не допомагає. Цього разу мене накрило десь біля 4-го кілометра. Як я не старалась це перетерпіти, але організм сказав "стапеееее, я хочу відпочити";) Нехотячи, відпускаю вперед тандем Славіка з Танею і на відстані метрів 60 ми закінчуємо перше коло.
"Ще одне коло, жесть", - подумала.
Десь на тому моменті я і закінчилась, чесно кажучи. На 6 кілометрі я почула за спиною тяжке жіноче дихання. Потім - якісь слова від Славіка, з яких я почула тільки "...не можна...". Мозок ще трохи переварював інформацію, тому ці два слова я пов'язала з тяжким жіночим диханням позаду. Не можна, то не можна))
Взагалі, в той момент стимулювало бігти не стільки хтось ззаду, як ці підбадьорювання і оглядання Славіка) "Блін, то за мене ще хтось переживає", - думалось... І так з кожним разом;)
Десь після 7 км за спиною стало тихо. Оглянутися коштувало великих зусиль, тому я чекала розвороту траси, щоб вже глянути, як там) Після розвороту - почала додавати. Не знаю звідки, яким чином, чи то цілющі слова тренера, чи бажання просто швидше закінчити цю муку, але просто почала бігти швидше. За 400 метрів до фінішу я нарешті знову змогла трішки пробігтися поруч з командою)) Правда, це тривало недовго, бо на фінішні 400 метрів мене вже просто не вистачило. Тих 2 кілометри, протягом яких я скорочувала нещасні 60 метрів витиснули мене так, як найдорожча сокодавка витискає апельсини на фреш.
 |
| Якщо зблизити моє обличчя, то в погляді можна побачити "нічого")) |
На табло було 42 хв. І здається, тішитись треба від такого результату (бо попередні були в рази гірші), але ні тішитись, ні плакати, ні сміятись - нічого не хотілось. Мені навіть зараз, коли я це пишу, не хотілось писати "не хотілось". Ну, ви зрозуміли...вже тиждень пройшов, а мене ще досі ковбасить від згадки про дистанцію "10 км"))
Дуже багато часу мені знадобилось, щоб дати собі зрозуміти, що бігти більше нікуди не треба. Я ще ніколи так довго після фінішу не уникала будь-яких контактів з оточуючими)) Не уявляю, як ви вирішували, хто піде питати мене, чи все нормально, але походу в грі "чу-ва-чі" програв Юра ;)
Наскільки велика різниця у відчуттях між тим, коли я доводжу себе до подібного стану на напівмарафоні та на десятці. Після напівмарафону я можу не хотіти вставати з ліжка і почуватися амебою, але ЩАСЛИВОЮ амебою. А дистанція удвічі коротша - виносить мені мозок)
Але все ж таки, що може бути краще, ніж щасливий тренер! І він тішиться на нагородженні, і нам добре)) За Юрою - 6 місце в абсолюті і перше місце у своїй категорії. За Танею - теж 6 місце в абсолюті, перше в категорії (41:59), за мною - 7 в абсолюті, друге в категорії (42:10).
Я ніколи нічого не виграю просто так. Тому рідко залишаюсь на лотереї. Навіть людина, яка позначить мене десь у ФБ в конкурсі (і якій завжди щастить) нічого не виграє, бо я там є))
Пам'ятаєте вище я писала про наш талісман? Оля старалася всю лотерею, аби моя "карма" не спрацювала. І вона таки не спрацювала! Вперше в житті я щось виграю в лотерею! Хтось скаже, що я просто в себе не вірю, чи себе не люблю. Ні, я в себе вірю і себе люблю, але просто ми з Олею раніше не потрапляли на старти разом;)
 |
| Нарешті всі разом. З головним організатором. |
Всього два дні. Вагон кардинально різних емоцій. Приємних різних емоцій.
Добре, що є люди, які їх дарують.
І, якщо такі є у вас - цінуйте💗
Немає коментарів:
Дописати коментар