Grand Prix Lviv Half Marathon 2017 (29.10.2017)

Вже не вперше наступаю на граблі "хвороби" перед змаганнями. Ніби й вдягаєшся тепло, аж занадто. Ніби "вітамінишся" під час тренувань активно. І все одно, за тиждень до старту прокидаєшся з бронхітом. І потім починається фаза "вилікуватись будь-якою ціною". Бо мабуть кожен бігун знає, як це, коли кашляєш кожен кілометр і задихаєшся на бігу.



До Grand Prix-у цього року готувалась націлено. На 99 % - це останній напівмарафон на цей рік, а так, як після весняного CrossHill в мене залишились незавершені справи і треба було поквитатися з цією дистанцією, то готувалась ще більш активно. Замість адекватних прикидок перед стартом у мене був гірський біг та "Вечірні побігеньки", але тим не менш, вони дали мені зрозуміти, що я вже готова бігти так, як хотіла весною. Ну, але прийшов бронхіт, який в будь-якому випадку вніс свої корективи. Останній тиждень перед стартом пройшов в дусі "АЦЦ, мікстурки, таблетки, чай-чай-чай". Було всього 2 тренування: на першому я пробігла АЖ 5 км і кашляла через кожен кілометр, а на другому я пробігла десь приблизно так само, тільки уже в цільовому темпі, щоб подивитись, чи мій організм не задихнеться. Після того тренування я залишилась живою)) Тому і вирішила, що стартую так, як планувала. А далі вже дасться чутись ;)
Пошук компаньйона на дистанцію не став проблемою. Левко Іванчук після травми вважав, що він не в оптимальній формі, щоб бігти швидко (що виявилось трішки не так)), тому вирішив допомогти на дистанції мені. Весь тиждень я жила думками про "бігти-не бігти, швидко-повільно, витримаю-не витримаю" і т.п. Кожної ночі двічі прокидалась, бо організм хотів покашляти)) І навіть ніч перед стартом, коли здавалось, ніби вже майже все викашляла за тиждень, не стала винятком.

День старту.
Погода. Вона варта окремого абзацу цього посту! Я вже бачила всяке і думала мене нічим не здивуєш. Але коли падає фінішна арка з електронним таблом і її вимушено знімають, бо реально можна когось травмувати на фініші, то це жесть)) Великим щастям стало те, що ми стартували, коли надворі було сухо. Бо, коли я дивилась на людей, які після нас мали стартувати 10 км і періщив дощ, а вітер зносив турнікети, то я почувалась втомленою, АЛЕ ЩАСЛИВОЮ людиною. І як сказав один мудрий чоловік в твіттері: "Цей дощ - сльози всіх тих водіїв, які не зможуть в неділю по місту свою задницю покатати". От же ж плаксії!

Порозминалися ми знатно. На старт я виходила розігрітою, як ніколи. В коридорі було, як завжди тепло. В повітрі стояло приємне напруження. Всім хотілось нарешті почути зворотній відлік. Після слова "Старт", натовп посунувся вперед. Минулого року було значно більше місця в коридорі і більше місця на першому кілометрі для маневрів. Було відчутно, що кількість бігунів зросла! Основним завданням було не перевищувати свій заданий темп. З цим ми справлялись так-собі, бо рельєф траси неоднорідний, постійні підйоми-спуски. Але біглось достатньо легко. Чомусь впрацьовувалась на диво довго. Вже давно такого не було. \
Після 10 км стала відчувати ноги. Про що, але про ноги  я взагалі не переживала, а тут саме вони і почали мене підводити. Боліли вони якось дивно. Сідниці і задня поверхня стегна ніби почали замерзати і зовсім не хотіли штовхати мене вперед. Десь в тій ділянці якраз почався дощ і перші сильні пориви вітру. Мабуть саме тому в мене почали мерзнути ноги. Чесно кажучи я вперше з таким стикнулась, бо зазвичай в мене першими на холоді "відключаються" руки.
Завдяки постійним підганянням Левка вдалося трохи забути за ноги. Просто " The best pace is a suicide pace...")

На 15 км повертаємось частково в центр міста, щоб вже звідти розпочати фінальний довгий і останній підйом. Там віддаю своїй вірній вболівальниці Нані рукавиці, а вже десь за 600-700 метрів неймовірно про це жалію. Знову зловили ноги. Вітер і дощ стали сильнішими. Тепер замерзли ще й руки. Левко ще трохи протягнув мене на початку підйому і я його відпустила. Мабуть, він би теж замерз, якби терпів зі мною мою маленьку "кризу". Навколо багато людей, за якими можна тягнутися. На фінальному підйомі розумію, що ногам прийшов капець, але знову в голові наша улюблена фраза Префонтейна. Нема чого себе жаліти. Знову забуваю за все, що болить і повертаюсь до свого цільового темпу.
2 кілометри до фінішу. Ззаду ніг просто не відчуваю. Вже в котре збираю себе в кулак, бо розумію, що тут залишився мізер. 1 кілометр до фінішу. Я була щаслива побачити табличку "20". На годинник не дивлюсь, просто включаюсь на всі гроші (які ще залишились після оплати стартового внеску :)). Вітер в обличчя такий, що можу просто лягти вперед на повітря. Однак, за поворотом мене чекав приємний сюрприз - вітер в спину. На останніх 200-метрах це було неймовірним відчуттям і величезною допомогою. На фінішній прямій Артем намагається дати мені п'ять, але я просто помахала головою, типу "ні". Я вже не здатна була відвести руку в сторону))

На фініші хотілось спокійно віддихатися, але лив дощ, дув холоднючий вітер і на це не було часу. Розчаруванням була відсутність ізофолії. Гарячий чай, який мені всунули в руку - це, на жаль, не зігріваюча накидка, яка реально була життєво необхідна! Не заминаючись я побігла за своїм рюкзаком і в роздягалку, де було трішки тепліше. Замерзлі руки, як дві кочерги, не могли розв'язати навіть шнурки на кросівках. Але тут, як завжди прибігла моя Надєжда і все це зробила за мене) Всім би таку! Але не дам :)
Нарешті, в роздягалці, в мене був час усвідомити, що я, впринципі, зробила на дистанції те, що хотіла. Мабуть, якби не ноги, то вдалося скинути ще десь близько хвилини, але "якби у роті росли гриби, то не треба було би до лісу ходити"))
Тому, констатую факт - 1:38:36. PB. І поквиталась з 1:40 нарешті)

Чекаючи на нагородження мені прийшла смс з результатом, в якому була вказана вікова категорія "23-29". Ну я не придала цьому особливої уваги, думала, що це помилка, бо 23 мені буде тільки через 2 місяці. Потім потенційних призерів покликали до намету організаторів для уточнення результату і там я теж в протоколах опинилась в категорії "23-29". В хлопця, який перевіряв результати, я захотіла уточнити, чому так, показала паспорт. Однак у відповідь я почула, що зараз ніхто цього виясняти не буде, ось вам фінішний протокол, пишіть нам завтра на пошту. ЕМММ...ШТО? Коли я організовую старт, то якщо є якісь претензії до результату, то я стараюсь одразу це уточнити і виправити, бо можливо в когось забирають призове місце. Але якщо учасник не має ніякого слова в цьому випадку, то треба використовувати важку артилерію)) На підмогу кличу тренера нашого клубу Ярослава, який за кілька хвилин чітко роз'яснив мені ситуацію, за що велике дякую!
Положення читала. Я завжди його читаю. Каюсь - мабуть не звернула уваги на текст, який впринципі був виділений. Так, станом на 31 грудня цього року мені вже буде 23, а не 22. Положення - основний документ змагань (разом із правилами). На забіг - це наші заповіді)
Але є одне АЛЕ) В медалі завжди є дві сторони.

Перед отриманням стартового пакету, зі своєї електронної пошти я роздруковую стартовий лист, на якому ставлю свій підпис і звіряю свої дані.

От вам і мої дані! Категорія, вік, стартовий номер. Підписала, віддала на експо, мені натомість видали стартовий пакет. Вловлюєте нюанс? Я стартую і чітко знаю, що моя категорія 18-22. Я це бачу зі свого стартового листа. Так мене розподілив комп'ютер. Я фінішую і бачу абсолютно іншу картину. Якщо стартовий лист має якусь силу, то як бути?)

Ну і думаю в такому випадку, Run Ukraine в системі реєстрації має зробити якісь поправки, щоб кожен бачив на старті правдиву інформацію.

Ну, отака-от штука)
Якось так склалось цього року, що до результатів в мене часто виникають питання на півмарафонах. Ну, окей, може я тут і не права, але щось мене не попускає. Може більше не підписувати стартлист?))

Але все так не буде!) Не зважаючи на погоду, льВІВЦІВ і всілякі стартові листи - півмарафон був чудовим!
Дякую своєму особистому пейсмейкеру - Левкові! З тобою завжди приємно бігати!
Дякую всім-всім вболівальникам, які не побоялись погоди і мокли разом з нами! А також перевдягали, розв'язували шнурки і носилися з нашими речами;))
Дякую всім волонтерам, які завжди покидають трасу практично останніми! Це був виклик для вас!
Було супер! Тепло, а ще дуже душевно!
Надовго з вами не прощаюсь. Скоро мабуть все одно кудись побіжу) А вам же треба щось читати!))
Вдягайтеся тепло і до зустрічі;)