Ідея з'їздити в Київ на рогейн визрівала давно, а тому ми з дівками готувалися морально завчасно...) але як показало життя, будь-яка підготовка легко і невимушено може бути зведена нанівець...
Ранок 15-го вересня не передвіщав біди...)) Все було звичайно...пакування рюкзаків, пошук форми у бездонному рюкзаку і всілякі такі дрібниці...у наметовому містечку звичайна передстартова метушня... Але чим ближче до старту тим краще ти розумієш, що наступні 12 годин ти будеш в оточенні твоєї команди, лісу і підсвідомості...)
Як я вже говорила...нічого не віщувало біди...)))) Всі почувалися добре, готові були до того, що нас чекає....
І от...момент істини....5, 4, 3, 2, 1, Старт! Крики...оплески...і великий натовп людей завалився в ліс...)) Почали ми з дівками добре, біглося нормально, голова працювала теж нормально... єдине, що здавалося, ніби часу замало...і ми дуже повільно рухаємося...Проте, потім ми зрозуміли, що все йде нормально...і насправді ми гарно працюємо!
Місцевість хороша, але от павуки і комарі....кошмар...біжиш весь в павутині та знімаєш з себе тих велетенських павуків...брр...як згадаю...))
Все йшло нормально до 6-ої години... А потім...кардинальні зміни...
Мій організм почав посилати мене на всі 4 сторони...боліло усе...спазмуючий біль просто пронизував все тіло...рухатися ставало важче і важче, а згодом стало взагалі неможливо... Спочатку я ще могла терпіти, але потім ми надто часто зупинялися...
Ми почали( точніше не "ми", а Ірка і Соломія...бо я думати не могла вже) вирішувати, що ж робити далі...були варіанти взяти ще декілька пунктів і піти на фініш, або просто піти на фініш...але я не могла навіть нормально піднятися з землі...тому такі варіанти аж ніяк не підходили.... В кінцевому результаті телефон одного з організаторів, який був надрукований на карті все-таки пригодився... Мене, як ледь живий організм і моїх дівок, які ще були повні сил та енергії погрузили в машину і довезли на фініш. Я думала, що на тому все закінчилося...але це було не так...) Довівши мене до медсестри, та спочатку незнала, що зі мною робити...почала питати що болить... А як я можу відповісти на це питання, якщо мене болить все!!!)) Після довгих роздумів вона вирішила вколоти мені спазмалгон, що було просто прекрасним рішенням))))) Потім вона надумала відправляти мене в космос...з моїм тиском 120 на 80...але мені було якось не до того...))
Відходила я не надто довго...укол і сон роблять своє... Мене розбудив навколишній шум...учасники почали фінішувати...перші думки в голові: "як я могла....пі..пі...пі....ітд"...потім жаль...жаль і ще раз жаль...докори сумління і таке інше... Добре, що рогейн таки не останній і таких змагань ще буде безліч))))
Спасибі організаторам за чудово проведені змагання, медсестрі(доречі Тані) за те, що відкачала, і своїм дівкам(Ірі і Соломії), які не дали вмерти в лісі))))))))))
Мої вітання переможцям, призерам і тим хто дістався фінішу...)
До зустрічі...)
Немає коментарів:
Дописати коментар