Спонтанність і ще раз спонтанність привела мене на змагання SALOMON TRAIL RUNNING...
Добре, що розуму вистачило для того, аби не вибрати дистанцію 43 км, але його було замало коли я заявлялася на дистанцію 23 км)
По суті, на змагання їхала за враженнями...тепер ділитися ними можу вічно. Я впевнена, що 25 серпня 2012 я запам'ятаю надовго)
А тепер про враження=)
25 серпня, 9:00 ранку...на будильнику пісня Edward Sharpe and The Magnetic Zeros – Home + до будильника - Соломія, яка вже каже "вставай")
Піднімаюся і направляюсь в сторону вікна...враження не з найкращих - жодної хмаринки...надворі ранок, а сонце вже починає знущатися...і відразу перша думка: "буде весело")
Помаленько починаю знаходити бігову форму, збиратися з думками, змушувати організм зрозуміти, що наступні кілька годин будуть не найкращими в моєму житті...
Старт 23 км планувався на 11:30, а 43 км - на 11:00... Звичайно, що я прийшла на старт 43-х кілометрів... Прийшла щоб підтримати тих людей, які за кілька годин в горах витерпіли немало( хоча на момент старту ні вони, ні я не знали, що доведеться вже аж так важко).
Оплески, підбадьорюючі крики...іііі змагання було відкрито стартом найважчої дистанції...
Через 30 хв у стартовий коридор запустили нас - тих, хто вирішив спробувати себе на дистанції 23 км. Попередня інформація на старті про те, що нас очікує...реєстрація чіпів...і все...старт! Помаленько починаю бігти...спішити нема куди. При такій температурі повітря, яка була в той момент, ти прекрасно розумієш, що буде куди важче ніж очікував... До першого пункту добираюсь благополучно=) Сили є, бігти можна... але саме з цього моменту починається найцікавіше - передбачити можна було багато чого, але те, що я наберу 4 зайвих кілометри на маркованій трасі...це для мене стало сюрпризом=) Після першого КП маркування безслідно зникло...декому вдалося побачити його залишки, але мене в тому числі не було... Описати в цьому пості те, як і через скільки часу я знову натрапила на маркування - це не розказати нічого... На той момент, коли я знову побачила маркування, я ще не думала, що ті зайві кілометри буду ненавидіти на фініші)
Натрапивши на "правильний шлях=)" починається підйом, який з кожною хвилиною здавався все більшим і більшим, а шлях до наступного КП просто неймовірно довгим...Дочовгавши майже до вершини підйому, нас там чекав пункт підживлення...і ще далека дорога далі=)
Після цього КП в моєму організмі почалося справжнє пекло, яке тривало всю дистанцію до кінця і ще 3 години після фінішу. Вся вода, що я випила, стояла мені в горлі, ноги просто відмовлялися працювати при такій температурі, пульс зашкалював, а думок в голові вже просто не було... на спуску в село я змучилася більше ніж коли піднімалася вгору...а на третьому пункті вигляд в мене був напевно просто "шикарний"( якась дівчина робила фото на цьому КП...от хотілося би на себе подивитися)).
Після цього КП, мені стало ще гірше...пройшовши десь 1 км від села, спершись на паркан я намагалася перебороти запаморочення в голові...(сонце повпливало на мене не найкраще) і ще морально перебороти себе...від 3 КП до фінішу залишалося лише 9 км, але ці 9 кілометрів були найважчими...
Наступні кілометри я пам'ятаю дещо смутно...) Мені було дуже хижо, думати ні про що не могла....навіть про фініш думати не могла)))))) Пленталася по маркуванню в сторону фінішу при майже повній відсутності "себе"... Вперше в житті ЙШЛА на фініш, але ці останні метри допомогли мені зрозуміти, що я все-таки переборола себе...
Також вперше в житті мене нагороджували сидячи...приємно)) А ще приємно було чути слова похвали від тих людей, яких я ледь знаю....після кожного "молодець, що дійшла" ростеш в собі...
Браво тим, що подолали дистанцію 43 км. При таких погодних умовах це була вдвічі більша та важча дистанція! Браво Насті Данилюк, що була єдиною дівчиною, яка фінішувала на дистанції 43 км! Браво всім хто насмілився брати участь в цих змаганнях! Не обійшлося без швидкої на фініші, але це ще раз доказує, що було непросто...
Дякую організаторам за такі змагання і масу вражень, а спонсору Sаlomon за класні призи!
P.S. Цей пост писався напевно найважче зі всіх постів у цьому блозі=) Це тому, що зараз все болить після змагань, а думки ще досі зібрати докупи важко...)
Але все ж які приємні відчуття...)
Немає коментарів:
Дописати коментар