7 травня 2018 р.

Гірський марафон Fun Karpaty Trail 2018 (Ворохта, 06.05.2018)


Знаєте, найкращий івент - незапланований івент. Ну, майже незапланований ;)
Їдучи в потязі з Вінниці тиждень тому, раптово захотілося в гори. Просто повалятися, відпочити, заночувати в наметі, посидіти біля вогнища з гарячим чаєм.
Але ж ви знаєте мою дурну натуру))



Просто так відпочити - це нездійсненна місія!
В голову прийшла думка про те, що Іра Матвіїв, яка планувала бігти Fun Karpaty Trail у Ворохті, не побіжить. З дуже поганим інтернетом, вдалося написати їй, уточнити, чи можна буде перереєструвати мене на її стартовий пакет і так швидко було вирішено, що 6 травня ми (вже традиційно я і моя рідна група підтримки (компас земной) в лиці Надєжди) будемо у Ворохті.
А що, затрусила би собі 26 км по Кукульських полонинах, подивилась би на засніжену Чорногору, помилувалась би крокусами, кайфанула би собі... Все то так, тільки з вище написаного здійснилося лише "кайфанула". І то, специфічно так))
Знайшли на тижні собі трансфер на старт, забронювали номер. Все, як книжка пише. Але добре, що завжди є такі друзі, які можуть внести корективи у твій відпочинок))
То ж після дууууже швидкого збору речей, в суботу, я заскочила в машину, де вже чекали Юра і Надя, і ми рушили до Ворохти.
Це була така дорога, де все склалося так, як мало бути. Не змогли поїсти в Надвірній, пропустили поворот на Ворохту, але випадково знайшли чудову пекарню, де запаслися круасанами і смачним хлібом.
Вже в суботу ввечері ми були у Ворохті, за якою, чесно кажучи, встигла скучити.
Першою дуже приємною несподіванкою став стартовий пакет. Багатьом організаторам слід повчитися, як має виглядати класний стартовий пакет. Поки, що - це кращий пакет, який я коли-небудь отримувала на змаганнях. Мінімум реклами - максимум користі.

Потім ми вирішили, що організуємо своє наметове містечко :D Юра, взявши в свої руки наступну нашу локацію, повіз нас до Географічного стаціонару ЛНУ, ближче до Говерли. Мабуть, ностальгія замучила :)
Тут було все, як в кращих інстаграмних історіях: тиша, ліс, річка, намет, гірська прохолода, гарячий чай і вогнище. І ще смачне пиво з Микуличина, яке в інстаграм не вписується))
На кілька годин ми зависли сидячи біля річки, поки нас не наздогнали втома від дороги та сон.



Ранок починався з літри кави на пальничку, круасанів з шоколадом і фото чищення зубів біля гідропоста (так, тепер завдяки нашому гіду ми знаємо, що це таке ))


Ну, а тепер трішки про змагання. Як-не-як на змагання теж приїхали;)
Потрапили на арену за 10 хв до старту. Добре, що хоч перевдягнулась заздалегіть))
Замість нормальної спортивної кепки - панамка, замість питної системи і хоч якогось одненького гелю - пляшка ізотоніку в руках і баночка енергетику на пункті підживлення (21 км). Геніальна підготовка до старту. Професійно, з розумом :D Отак воно все виглядає, коли нічого не плануєш наперед.
Не приховую, за 2 дні до виїзду питала в Романа Чепіля, чи варто напрягатися, боротися за призові місця, чи немає сенсу? Він сказав, що можна спробувати.
Чесно кажучи, стоячи на старті, без розминки, без всіх приготувань, можна було хіба отримати задоволення на дистанції (якщо це можна назвати задоволенням)). Добре, хоч траса була мені знайомою, бо цим маршрутом я не один раз піднімалась на Кукул.

5, 4, 3, 2, 1...Старт!
А далі - все, як в тумані :D

Підйом був доволі легким, дуже робочим. Я знала, що буде один жосткий підйом вже під самою вершиною, перед хребтом. Знала, чекала, економила сили.
Біглося добре. На 4 км добряче підвернула ногу. Ну, має ж щось бути не так))

Близько 5-го км, в лісі на лавочці сиділа група туристів (мабуть), які підтримували учасників. І один з чоловіків вирішив мене втішити, сказавши "молодець, перша дівчина". Біжу. В голові пауза. ШО???????Ну і нащо ти мені це сказав?))) Ну окей, бігти ще цілий напівмарафон, все ще попереду.

Перед початком останнього підйому за спиною стало зовсім тихо. Вирішила розвернутись, щоб подивитись, де там всі пропали. Недалеко побачила декілька хлопців і о, другу дівчину, яка точно побачила, що я повернула голову)) Ну, що...де там мій "затрус" 26 км по Кукульських полонинах? Засніжена Чорногора, крокуси? Десь на тому підйомі вони закінчились :D А я ще думала, може то взяти телефон, зробити собі фото. Ага-ага, звичайно))

Дівчина була близько, до фінішу було далеко. Робити "фінішну зарубу" якось не дуже хотілось. Треба було попрацювати на дистанції. Але проблема от в чому. Підйоми практично закінчились, а спуски я бігаю так-собі. Ну, але що вже говорити - "назвався грибом - лізь в кошик". Я ще певно ніколи в житті так не бігла спуски. Навіть, не всім хлопцям на них програвала (як це переважно є). Коли почала виднітися станція Вороненко - почала відчувати першу втому. Я знала, що десь мене накриє. І чим пізніше це станеться, тим краще. Тому кожен момент старалась відпрацьовувати по-максимуму. Кожну маленьку гірку, рівнину, спуск. Відпочивати не було часу. Свою переслідувачку я втратила з поля зору через особливості траси. Тепер вже нічого не видно, можна хіба здогадуватися.

21 км. Пункт підживлення. Побачила Іру, зраділа, що нарешті можна їй залишити ту пляшечку, з якою всю дистанцію бігла, бо руки вже потребували свободи))
Іра напоїла мене енергетиком, я з перестраху випила ще кока-коли, заїла то все апельсинкою (яка була неймовірно смачною!!) і під Ірину підтримку побігла далі. А далі мене чекали 5 км грунтовки-асфальту, які тягнулися вічність. Після цього пункту підживлення мене і накрило. Кожен метр я видавлювала з себе останні сили. Навколо не було вже нікого. Я, дорога і сила волі))

Коли вибігла на останній кілометр, то я вже думала, що он-там зараз буде такий-то дерев'яний котедж, а там далі буде ще один, а там поворот, місток і фініш. Коли на останній асфальтованій прямій я розвернулась, щоб подивитись, чи є хтось за спиною і не побачила нікого, то видавила з себе, мабуть, найщирішу усмішку у своєму житті, і зовсім сповільнила темп. Я не хотіла фінішувати в передрвотному стані (як це часто буває через жорсткий фініш). Я хотіла виглядати більш-менш гарно (наскільки це було можливо в той момент).

Мій фініш був в сотні разів повільнішим, ніж фініш більшості спортсменів, що бігли дистанцію 50 км. Але мені було так все одно)) Я хотіла лягти...на травичку, в тіньочок. І все. Щиро втішилась, коли побачила фінішну стрічку перед собою (то була одна з моїх мрій). А потім втома мене проковтнула повністю. Дякую, що хоч після фінішної арки))
То ж 26 км - приблизно 2:40.

Дівчата на фініші говорили мені, що "ти ж виграла, ти ж розумієш, що ти виграла", а мене так боліли ноги, що я чула тільки їх))

Дякую всім за обнімашки на фініші і можливість трішки повисіти на ваших плечах ;)


Організаторам велике спасибі за гарні змагання, добре промарковану трасу, солодкі пункти підживлення, смачнезний обід та багацько призів. А ще - за неймовірної краси кубки!!! Це просто витвір мистецтва! Заради такого варто потерпіти!

Дякую волонтерам і всім, хто долучився то гірського марафону. Такий захід можна рекомендувати всім-всім! Без виключення. Організовано на вищому рівні!

Героїнею цього дня для мене стала орієнтувальниця з Луцька - Надія Мельник, яка виграла дистанцію 50 км серед жінок. Чудовий мотиватор! Ви молодець!

Фото вкрала взяла в Євгена Кузика. Щоб ви побачили, як гарно було бігти. І я теж, побачила))

На жаль, все хороше коли-небудь закінчується ;) І вихідні в Карпатах... Знову машина, дорога, гарна музика і компанія. Але це ж уже назад, з гір...
Дякую за гарний відпочинок: тишу та шум, релакс та "роботу". Тепер знову будні)


Скоро почуємося💚

Немає коментарів:

Дописати коментар