30 квітня 2018 р.

Чемпіонат України зі спортивного орієнтування (Олешки, 18-22.04.18)


Мабуть вперше пишу пост в блог будучи в потязі. Це все Укрзалізниця винна, бо коли їдеш 19 годин додому, то головне знайти чим себе зайняти.



За вікном поступово змінюються ліси з соснових на змішані, а суцільний пісок на гарну зелену травичку.
Лиш одне залишається незмінним - синці та царапини на моєму тілі після змагань:D Не встиг великий синець на правій нозі зникнути, як новий симетрично з'явився і на лівій.
Олешківські піски подарували мені можливість відпочити від роботи і на 4 дні зануритися в улюблену змагальну атмосферу. Нехай вона змагальна "в задоволення", а не "на результат", однак в задоволення я бігаю по еліті😁.
Мікрорельєф люблю неймовірно, але Олешківський рельєф - особливий. Я боялася складності карт, бо Львів такого не має навіть близько. Особливо страшно було перед довгою дистанцією. Але не тому, що це ДОВГА, а тому, що на цій же карті буде естафета))
Але про все по порядку...


Перший день, середня дистанція. Своєрідна "пристрілка" до карти та місцевості. Вийшло в міру своїх можливостей. Не без помилок. Боялася не добігти, перебігти, напрямок постійно був на контролі ( через те і невисока швидкість). Єдину велику помилку зробила відразу на перший кп і то, через невпевненість і паралельні ситуації. Такого можна було уникнути і непогано пробігти) Но НЄТ😁 Але нема сенсу жалітися на себе, коли не працюєш з картою та ще й на такій місцевості бігала востаннє більше 5 років тому.


День другий. Довга. Майже 12 км у жіночої еліти фізично пройшли краще, ніж я сподівалася. Мабуть, треба було не боятися і бігти швидше, але карта для мене була місцями складніша, ніж в перший день, тому часто тормозила. Друга петля стала початком купи дрібних помилок, бо голова вже починала думати про ноги, а не про карту. Ранкова прохолода поступово перетворювалася на спеку, а вітер на відкритих ділянках традиційно дув не в спину))
Тим не менш, в карту вдалося вчитатися, що було надважливим перед естафетою. Бо її, нарешті, я провела не за кулісами!





Вперше за останні багато років, у мене з'явилася естафета. Справжня повноцінна жіноча естафета! Та ще й не аби-яка! Це саме той момент, коли як би ти не виступав треба зробити все, щоб дівчата могли достойно змагатися на своїх етапах. Мені довірили перший. Олена бігла другий, Юля стала фінішером. Така була перша наша проба)

Зробила все, що могла. На жаль, не ідеально. Одна помилка коштувала мені передачі естафети, можливо, лідером, або в секундах за ним. Дуже хотілося передати естафету першою і в той момент, коли наприкінці дистанції треба було проконтролювати напрямок на не надто "залізний" пункт, я цей напрямок "прошльопала". Як виявилося потім, я не одна така, але було вкрай обідно) Надіюсь, воно скоро перестане мене тривожити. Передала естафету третьою, видихнула з полегшенням, а потім пішла переживати далі😂 Така вона, естафета...
Разом набігали- напереживали третє місце) Це були приємні переживання, яких не вистачало так багато років! І перша моя медаль по еліті. Надіюсь, не остання😁



Спринт став завершальним днем змагань. На жаль, після київських, чи одеських спринтів, херсонський видався не таким цікавим. Дистанцію вигравав той, хто біжить швидко. Дуже швидко) А це наша новоспечена львів'янка - Олена;) Гарна перемога у її виконанні та у її рідному місті. Та ще й в парку, в якому вона пробігла свою першу дистанцію. Символічно)
На жаль, через те, що поїзд до Львова відправлявся дуже рано, мені не вдалося побувати на нагородженні, та потім, по фото, я зрозуміла, що не мені одній.



Зазвичай зі змагань не хочеться їхати додому. Цей раз не став винятком. Однак, всього ж має бути в міру))
І працювати теж інколи треба.
А після роботи знову буде відпочинок. Такий-от, специфічний, але дуже кльовий.

Я "вишу" вам три публікації: про чемпіонат в Трускавці, Червоноградську десятку та півмарафон у Вінниці. І чесне слово, обов'язково їх напишу) Є про що розповісти.

А на разі відпочивайте❤️


Немає коментарів:

Дописати коментар