І, ніби не зі мною це все відбувалося останні 2,5 місяці)
Це перша моя думка, коли я перечитала свій пост про останній півмарафон.
І що? Жодного жаління себе і відсутність будь-якого суму про втрачені можливості:)
Я ще не пройшла цей виклик до кінця (бо кажуть, що кості повністю зростаються аж цілий рік), але я так гарно "відкрила очі" за цей час, що можна дякувати Всесвіту за все, що було і є зараз.
50 днів назад лікар зняв мені гіпс (і зразу з лікарні я поїхала на роботу в зал;)
27 днів тому я пробігла свої перші 3 км, годинник перед якими вмикала хвилин 10 (страшно, та)
І 3 дні тому я все-таки вийшла на старт Матчевої зустрічі серед клубів зі спортивного орієнтування і пробігла аж дві дистанції!
Можна пишатися собою? Можна)
Дівчинка, яка стояла поруч зі мною на старті "естафети" почула від мене одну фразу: "Блін, який же це кайф". І я би повторювала це знову і знову.
Бо так добре приносити нехай той мізерний, повільний, але результат.
Бо так добре нарешті не бути тою, кому постійно потрібне крісло і потримати милиці;)
Тішусь, що маю таку команду, яка хоче і готова боротися❤
І радію, що змогла стати в нагоді)
Сезон закінчився (якщо це можна мені так назвати), але в мене все тільки починається. З кожним доданим кілометром до недільного об'єму я стаю ближчою до своєї кращої форми. І насправді, не так багато фізичних зусиль треба до того прикласти. Радше, зовсім трохи ФІЗИЧНИХ)
__________________________________________________________
А ще, цього разу в дорозі до мене дійшло, що часом треба втратити важливе і цінне, щоб здобути значно краще.
В моєму випадку - здобути кращих людей навколо себе.
Люблю вас)
Немає коментарів:
Дописати коментар