*Типу ліричний відступ
Будучи другий раз в Ужгороді я мимоволі зрозуміла, що це перше місто( після Львова, звичайно) де б я жила... Там я почуваю себе ніби вдома, а той спокій, яким наповнене місто, просто притягує...
50 років назад на території сучасної України вперше провели змагання з того виду спорту, без якого зараз важко мені уявити своє життя)
50 років назад Перші Всесоюзні особисто-командні змагання з орієнтування(туристичного) дали поштовх до розвитку тепер вже спортивного орієнтування, як самостійного, динамічного виду спорту...! Приємно розуміти, що вже скоро як 10 років я є маленькою частинкою великого орієнтувальницького світу=)
На жаль, всі ЧУ цього року я грубо кажучи "просрала") Цей не став виключенням) Захворіти за кілька днів до виїзду - знаю, вмію, практикую! Але не поїхати на змагання я просто не могла) Тому маємо, що маємо: абсолютно відключена голова на дистанціях, відсутність швидкості та результат, далекий від бажаного! Старалась, як могла...Але коли нема сил ні думати, ні перебирати ногами то з тим вже нічого не поробиш...
Першим днем змагань став спринт по місту. Минулого року на змаганнях в Ужгороді, ця дистанція була особливо яскравою. Цього разу все було навіть краще! Підрізання людей на дистанції стало мейнстрімом, а епічний підйом по сходах, який забирав останні сили, мабуть кульмінацією)
Другий день змагань став мабуть найважчим... Не скажу, що найважчим він став для молодших груп, але для еліти 100%...
Довга була довгою у всіх проявах) У чоловічої еліти дистанція 15 км...у жіночої - 10 км. В нас всього 7,3 км, але для мого організму цього було більш ніж достатньо)
Арена довгої "відзначилась" достатньо неприємним видовищем...Не кожен день, бігаючи, побачиш труп на дистанції...Мені, на щастя, за всі 10 років повезло такого не бачити! А от багатьом людям цього разу пощастило менше ніж мені. Добре, що в тому районі карти, не пробігали діти з молодших груп. Можу тільки уявити, як важко зосередитися на дистанції після такого.
Цього разу довга поєднала собі все, що можна....і все, що не бажано)
Останній день багатоборства - середня. Ліс, в якому треба бігти...і періодично включати голову)) Ні того, ні іншого я в повній мірі зробити не могла (хоча в останній день почувалась набагато краще))
Змагання пролетіли, як одна мить...В принципі як завжди)) Але в Ужгороді вони чомусь особливі. Ота надзвичайно приємна атмосфера міста притягує...змушує повертатись туди ще раз. І чесно кажучи було б надзвичайно круто, якби кожен рік, восени ми приїжджали в це шикарне місто побігати!
А зараз пора повертатися до львівської буденності...доліковуватися...і 13 жовтня бігти півмарафон=)
Спасибі організаторам змагань за кілька днів суцільного задоволення!)
Результати тут
До зв'язку...чи як=)
П.С. - 100-ий пост в блозі...ще один ювілей))
Ще раз переконуєшся, що орієнтування це не просто біг, не просто крос навіть по гористій місцевості. Це виклик голові і тілу. Треба і бігти і думати, причому одночасно.Не погоджуюсь з тобою, що в останній день треба було періодично включати голову. Ні. Концентрацію тримати треба весь час. Вчись думати наперед (в той час коли біжиш відрізок відносно біговий, ти повинна наперед вже продивитись всю дистанцію, далі вибрати варіанти ключових перегонів, потім заходи і виходи трьох найближчих пунктів, я вже не кажу, що легенди, як мінімум на три пункти вперед ти тримаєш постійно вголові, це, я думаю, ти знаєш сама). Це тільки частина того, що ти робиш на біговому варіанті. Шліфуй себе у всьому, не тільки в кросі. І результати будуть високі.
ВідповістиВидалитиПеріодично включати голову - трішки образна фраза. Орієнтування далеко не простий біг...без голови тут ніяк) І кожен орієнтувальник як ніхто це розуміє.
ВидалитиВітаю Вас з перемогами на цих змаганнях!