мегафілософічно***

Як же деколи буває корисно їздити на тренування самій...є час подумати...помислити...=)

От наприклад сьогодні...
Близько 12 години заходжу в нашу ДЮСШ, а там - загробна тиша... Щоб її дуже не порушувати я тихенько зайшла всередину...поклала речі...сіла...світло не вмикала. Жодного звуку навколо...надворі за сіткою поодиноко проходять-проїжджають люди, якщо прислухатися то чути пташок... А всередині - тиша і приємна прохолода...
В цей момент я зрозуміла чого мені не вистачало останні кілька днів... -  банальної ТИШИНИ! Проте, я впевнена, що якби ця тиша була вдома ефект був би не той...саме так - тиша в спортивці це блаженство... Скільки разів я в цьому переконувалася! Їду на тренування - настрій вгору...заходжу всередину і складається таке враження, що тут я і повинна жити...повна гармонія... А ще коли навколо ні душі - взагалі не передати...
Переодягнулася...побігла в ліс... там майже така ж ситуація... Тільки все навколо набуло яскраво-зелених тонів, ну і я сама була вже в передчутті важкого тренування...) Розминка іііі вперед!... Мислити під час самого тренування не дуже хотілося...було не до того=) люди, повз яких я пробігала вже не озиралися зі здивуванням...звикли...
Тренування тягнулося якось довго...коло за колом...кілометр за кілометром...Але все ж закінчилось...
Пішки назад до спортивки...і от знову...знову ця приємна тиша! Але зараз вона вже інша...
Я можна сказати "впала" на крісло...видихнула з полегшенням і відчула себе на 100% задоволеною і щасливою... Нехай я навіть не можу встати з крісла, але я всеодно щаслива=))

ДЮСШ - це таки панацея від всіх хвороб, поганого настрою...заходиш всередину і забуваєш про всі турботи, негаразди...занурюєшся у тренування з головою і живеш... по-справжньому живеш...