- Ви хоч не дарма добігали з переломом?
...
- Не дарма.
Є речі у спорті, які складно пояснити.
Ти можеш будь-кому розказувати про те, що себе треба слухати, відчувати, в якійсь мірі жаліти (чи ні), "вчасно" закінчити дистанцію, коли щось йде не так чи взяти й перетерпіти, щоб потім "пішло як по маслу".
Але коли прийде момент РІШЕННЯ - ти не будеш думати ні головою, ні вже точно тим місцем, яке болить;)
Є речі, які складно пояснити.
Готуючись до старту прив'язуєш кульку з "твоїм" завданням на сьогодні, пишеш на руці темп на кожен кілометр, думаєш про підйоми, спуски і, як буде бігтися людям в кожен окремий момент траси. Відчуваєш себе важливою частинкою великого пазлу. І зовсім не того "зовнішнього", який всі бачать, як велике гарне дійство під назвою "півмарафон", не того "статусного" пазлу, бо кожен класний захід має мати добрих усміхнених пейсмейкерів з великими кульками.
А того "внутрішнього", який в процесі, який триває і відбувається. Тієї кожної розмови з учасниками, які поряд. Тих випадкових знайомств на трасі та у стартовому коридорі. Тих слів "З яким ви темпом сьогодні? О, то я з вами!" і "Тільки не кидай мене" ;)
Пазл складається повністю, коли вдається працювати як метроном. Коли вдається витягнути когось з "ями" чи навпаки з легкістю відпустити вперед, бо людина може! Пазл складається, коли учасники задоволені своїм результатом, а ти задоволений їхніми.
Все склалось навіть не зважаючи на символічно тріснувшу кульку на початку останнього кола. Певно більшого якогось знаку в мене вже давно не було)
Але...є речі, які складно пояснити. А тому, ми закриваємо очі і біжимо далі. І біжимо з думкою, що, мабуть, це був останній твій біг на найближчий час;)
Але нічого не буває даремно, чесне слово.
І ніколи не можна ні про що жаліти!
Особливо, коли стараєшся для великого пазлу❤
Я скоро повернусь, не надійтесь;)
А ще, кажуть, що я можу пейсити і на одній нозі;)
The best pace is a suicide pace. And today is a good day to die (c)
Немає коментарів:
Дописати коментар