"Є, що згадати, нема, що дітям розказати".
Ви то собі думайте-передумайте, що я мала на увазі, а я почну про Перечин розповідати ;)
Є такі місця, куди хочеться повертатися (так-так, я вже не раз починала в такому дусі якийсь пост, але цього подіти нікуди). Є й такі забіги, які чекаєш, на які повертаєшся із задоволенням і хочеш ще! Перечинський півмарафон - забіг, який біжиш навіть, коли ненавидиш спеку, чи коли не готовий бігти, чи коли занадто багато "коли"... Ти його біжиш, бо рік перед тим отримав масу задоволення, "вколовся" дозою Перечина і вже годі без того бути)
Цьогоріч виїзд однозначно планувався на суботу, бо відвідини Ужгорода (міста, з якого стартує забіг) без вечірнього (передзмагального) відвідування місцевих
До речі, будучи багато разів в Ужгороді, відкрила його для себе вперше. Гарне місце!
Відкривши очі вранці, свій погляд зразу спрямувала у вікно. Не скажу вам, що я з тих людей, які вірять, що попередній спекотний день може різко змінитися на прохолодний. Але надія є, як то кажуть))
Ну, була Надія (навіть в одній кімнаті ночували), але в цій ситуації вона не дуже допомогла))
Небо було чистесеньке, без жодної хмаринки. Нехай так, переживемо.
Зовсім випадково ми поселилися приблизно за 200 метрів від старту. Тому вдалося і виспатися, і вийти за стартовим пакетом вранці практично в піжамі. На стартовій площі люди вже в формі стоять, а я ще ранкову каву попиваю. Як вдома;)
Цього року в Перечин я приїхала вже готовою до спеки - голову мала чим закрити, трасу знала. Якесь внутрішнє чуття підштовхнуло мене в останній момент взяти з собою одну таблетку знеболювального, яке потім згодилось.
Під звуки дзвонів, зворотній відлік і радісні обличчя місцевих організаторів ми вибігли на трасу. Наступна точка - Перечин.
Дуже круто, коли біжиш з одного міста в інше. Відчуваєш себе людиною, якій відстані не страшні. А інші люди, які не бігають, то й взагалі в захваті;) Насправді, траса в одну сторону не дає засумувати, навіть якщо на ній такі довгі прямі, що й кінця не видно. Траса Ужгород - Перечин взагалі не дає заскучати )) Плавний, невидимий підйом, який так і з'їдає твої сили. На додаток палюче сонце - і повне комбо!
Біжиш від пункту підживлення до пункту підживлення, від села до села, з надією не побачити за наступним поворотом ще одну довгу пряму. Найдовша ділянка - від знаку Перечин до фінішу. Люблю ці карпатські міста)) Вони завжди ну такіііііі довгі.
В якийсь момент розвертаюсь - позаду нікого, дивлюсь вперед - теж нікого. І так же ж тяжко відразу, і все найважче відразу загострюється, коли біжиш сам! Мабуть десь в цьому варто пошукати задоволення. Задоволення боротися з самим собою і перемагати)
На цей раз Перечинський півмарафон для мене тягнувся дуже довго і трохи болісно. Печінка відпускати не хотіла, вгору бігти теж не хотіла;) Після знеболювального, десь хвилин за 20 я за неї забула, але тоді було вже все одно...стало зовсім важко. Я бігла і згадувала, як же легко і добре долалася траса минулого року. І навіть, не зважаючи на те, що ноги тоді теж боліли, підйом був теж складний, але тоді БІГЛОСЯ. А зараз, по відчуттях, наче пішки.
В кінцевому результаті - 6 програних хвилин (собі) у порівнянні з минулим роком! Люди пишуть: "Я пробіг (-ла)...на стільки-то хвилин швидше, егегей!". А я шо, а я добігла :D
Напій богів!
Обнімашки з переможницею!
Добре бачити обличчя гордого щасливого тренера! Ярославові в першу чергу спасибі!
Велике спасибі організаторам, ваш забіг - очікуваний, а мені здається, що далеко не кожен такий)
І гарній компанії дякую, без вас нікуди;)
Дякуємо за фото Сергію Денисенко! Більше їх - тут.
Результати півмарафону - тут.
Їздити на такі "камерні" забіги - мега-круто. Зникає пафос великих міст. В них багато душі і мало штучних емоцій. Відкривайте для себе нове, це класно!💗
Немає коментарів:
Дописати коментар