Ці 3 місяці пролетіли швидко: в постійному русі, тренуваннях, думках про марафон.
Якось не знаю, як вдалося прийти до думки, що хочу пробігти його весною. От в грудні просто захотілось і все. Як шоколаду, як кави, як якогось смаколика) Смаколики, то звичайно куди простіше, але бажання треба здійснювати!
Всі "за" і "проти" не зважувала. Просто почала тренуватись. Єдине, що мене хвилювало - всього три нещасні місяці підготовки. Здається, можна вибрати пізніший марафон, навіть осінній, чи хоча би травневий. НО НЄТ! Якось воно підсвідомо випало на Одесу і 20 березня.
Ну і нехай!
При підготовці не прохалявила жодного тренування. Об'ємні, темпові, швидкісні, силові - все моє)) Коли почалась епідемія грипу - береглася, як могла і на щастя минулося. Але ж в мене все так просто не буває (і ви це знаєте, якщо читаєте мій блог). За три тижні перед марафоном ловлю якийсь вірус, починаю несамовито
Коли про щось постійно думаєш - боїшся перегоріти. Я неперегораюча особа) Навіть, якщо в мене пішло щось не так,то засмучуватись я не буду, бо не на Ігри Олімпіад готувалась, все здоров"я і життя на підготовку не віддавала) (п.с. За потреби можу когось "запалити"))
Стандартного спокою перед стартом не було. Були приємні переживання. Та й як не переживати, коли при зустрічі свої знайомих: "Ого, перший", "В тебе перший марафон", "ПЕРШИЙ, ПЕРШИЙ, ПЕРШИЙ" і все в такому дусі :)
Грандіозних планів на дистанцію не було: я була готова і мала вибігати з 3:45. МАЛА, але як кажуть: "Це марафон"! Тепер, я хоч розумію, що означають ці слова)
Дистанція марафону, півмарафону та міні-марафону проходила по "Трасі здоров"я" складалася з маленького хвостика на 3 км та 4-х основних кіл по 10 км (відповідно інші дистанції - менше). Набір висоти на трасі був чималий. Якщо на одному-двох колах він спочатку не відчувається, то потім дає про себе знати.
Стартувала в комфортному темпі. Маленьке коло було для розбігу і для розгону нервів)
Після нього почалась основна дистанція.
Перші 19 (+3) км біглося комфортно, легко. Старалася тримати себе в руках, бо все ж бігти не один півмарафон, а цілих два)
Відсікала для себе час кожні 5 км для контролю швидкості.
3 км - 14:55
4-8 км - 24:15
9-13 км - 24:39
14-18 км - 25:40
19-23 км - 28:53
Десь на 21,5 - 22 км я відчула, що щось не так з моїми ногами. Таке враження, ніби вони сказали: "Все, з нас вистачить, ми додому". А я ніби почала кричати їм у слід: "Агов, ще половина, ви куди!?". Ноги стали існувати окремо від всього тіла. Серце працює чудово, легені також, голова на місці, а ноги всьо... По часу чітко видно, з якого моменту все пішло не так, як планувалось.
Коли починала третє коло, стало чітко зрозуміло, що результат ставимо далеко позаду, а на перше місце виходить "дотерпіти". Третє коло проходило пекельно. Пекельно швидше не в фізичному плані, а в моральному, коли голова і половина тіла біжить, а ноги стоять на місці. Десь в цей момент я зрозуміла суть назви марафону "Самопревосхождение". В голові накопичувалося стільки думок і питань "Чому?", що в якийсь момент довелось просто "натиснути ВИКЛ" і бігти.
Я це й бігом не назву, чесно кажучи.
На крок я не переходила, бо це би був абсолютний край, але це не біг.
Може б, після інших таких змагань я б посоромилась написати тут подальші спліти, але хочу, щоб ви побачили як воно мені було в ті моменти))
Отож,
24-28 км - 31:33
29-33 км - 40:57
34-38 км - 42:44
39-43 км - 41:30.
На останньому колі почала замерзати, бо темп впав і з"явився холодний сильний вітер, а одягу більше на мені не стало)
Найголовніше те, що думок типу "що я тут роблю, нащо воно мені, може зійти" і т.п. в мене не було. Психологічно я була в свій час у своєму місці. Просто, що робили мої ноги я не знаю)
Випереджаючи питання скажу: стіни не було і що воно таке я не знаю)) Дієту зробила, вона допомогла мені не заголодати (що двічі було на довгих тренуваннях і це дуже фу :). За весь марафон я з"їла 2 шматки банану (який мені не пішов, краще би взагалі не їла) і пила просту воду, воду з журавлиною та імбирем.
Коли побачила табличку "До фінішу 1 км" зрозуміла, що це кінець) Не знаю звідки з"явились ці сили бігти на фініш і ноги почали вдавати, що вони щось роблять (і БЛІН чому ж ви раніше так не робили ?!), і дійсно невідоме джерело фінішної енергії, про яке так розповідають, існує!
Старалась не дивитись на табло, яке показувало час. Надто вже багато я надумалась про нього на дистанції) Дивилась на людей, старалась зробити нормальний вираз обличчя (може хто фотографує)). І все. Зупинилась.
Медаль, вітання, роздягалка, лавочка. Далі, як в тумані))
Спочатку купа думок, типу "Хотіла як краще, вийшло як завжди"... але жіночка, яка зробила мені масаж спини, чоловік, який обійняв і сказав "Молодець", слова "Молода ж зовсім" і "Гарно ще виглядаєш, в мене було гірше" зібрали мене докупи і змусили прийняти все, як є.
Якби в мене була можливість повернути час назад і щось змінити, що би я зробила? А нічого)
Не потрібна мені така можливість.
Знаменита фраза "Все буває вперше" тут як ніколи доцільна.
Організатори постарались на славу! За кожного переживали, як за свого. Волонтери не були "відморожені", як це інколи буває) Розміщення пунктів підживлення було зручним. Єдиний кризовий момент у нестачі води на пунктах доволі швидко ліквідували.
Не знаю, як зсередини, а ззовні все чітко-точно) Після фінішу всіх нагодували, напоїли, нагородили і з чистим серцем відправили додому відпочивати)
Є таке відоме відео...день після марафону)
Так от скажу, що я чудово почуваюсь, порівняно з ними))
Хоча...мене все починає боліти переважно через день. Тому завтра буде видно :D
Ось таке було "Самоперевершення".
Насамоперевершувалась дай Боже :)
Результати за посиланням , фото чекаю з нетерпінням)
P.S. Таке враження, ніби за мною зарезервовано третє місце в категорії. Пора знімати резерв і рухатися вище!
І ви рухайтеся.
Успіхів!
Немає коментарів:
Дописати коментар