...там, де час зупиняється...*

...побачивши цю фотографію я зрозуміла, що мушу потрапити в це прекрасне місце...просто зрозуміла і все...не пояснити) Це було ще в червні...потім я чекала можливості поїхати туди...збирала інформацію...і от, нарешті, в середині серпня здійснилася моя мрія....

Зібрати собі компанію на подорож не так і легко....тому я зробила надзвичайно просто...в чаті в скайпі написала: "хто їде зі мною на г. Піп Іван?"...а після того почалося суцільне збирання...ітд...купа розмов...зголошень...відмов...і в кінцевому результаті поїхало 6 людей...не забагато, не замало...а якраз достатньо для відпочинку)
*ремарка*
Щоб потрапити на Мармароси потрібен спеціальний дозвіл на перебування у прикордонній зоні. Усе що потрібно знати написано тут http://www.tkg.org.ua/node/3725 (обов"язково читати коментарі)

Ну от....15 серпня 23:44.....поїзд Ковель - Чернівці... ми вирушаємо ним до Івано-Франківська...близько 02:30 ми вже на місці!
потрібні квитки на Рахів. Я: - 4 повних і 2 студентських до Рахова.....(а то пів третьої ночі)....Касирка:- а поїзд до Рахова зараз не їздить....тіки до Ворохти.....до Рахова тіки в п"ятницю, суботу і неділю...ремонт колії.....
Ну от.....пригоди почалися... Купую квитки до Ворохти, потім подумали вийти на зупинку швидше...бо там є траса....і маршрутки відповідно....але потім нам хтось з місцевих сказав, що краще до Ворохти...приїхали ми до Ворохти.....а звідти нічого до Рахова не їде)))))))).....і ми назад в то село попереднє на маршрутці)))))))
Вже на зупинці, нам сигналить закарпатський колоритний дядько на жигулях... - Вам куди? -питає він. - Нам до Рахова... Після недовгих торгів про ціну...ми запакувалися шестеро в цей жигуль...речі тирчать з багажника який відкритий...один рюкзак прив"язаний на даху....весело... Їхалося страшно....думала що не доїдемо))))... Але ж все-таки добралися до Рахова благополучно...ще й з анекдотами та гуцульськими піснями)

Ну от ми і в Рахові. До мети все ближче... Рахів місто гарне...але вокзалу як такого в них нема...якісь старі розвалені будинки замість нього...чи то він будується? Я швиденько збігала купила квитки на поїзд Рахів - Львів(додому....) заховала їх подалі....і ми всі разом сіли в автобус(здається чи до Солотвино, чи до Ужгорода) який їхав через Ділове... Швиденько проїхали по трасі біля таблички і пам"ятного знака про географічний центр Європи( чесно кажучи можна було зробити його масивнішим)
І от ми на в"їзді в Ділове...перевірка документів на КПП прикордонників не зайняла багато часу, так як документи наші були далеко в багажнику))) Нас висадили в Діловому майже біля прикордонної застави, де нам мали дати дозвіл. Наш "голова групи=)" Славчик пропадає на 10-15 хв....і з"являється вже з омріяним дозволом в руках... УУУУРРРРРРРААААА! Ви і не уявляєте, яка я була рада коли побачила маленький папірчик з печаткою))

От і почався наш невеличкий похід...дуже важко описувати все в деталях...потрібно днів з три_)) тому я буду упускати деякі моменти...

*коротко про карту*
Жахх.....х....жах....кошмар.... "ідеально точна"...ну добре хоч рельєф більш-менш...

Дійшовши до першого великого і затяжного підйому біль в плечах вже був шаленим....звичайно потім він ще збільшився....пізніше став не таким помітним і звичним... Через кілька годин ми нарешті дісталися першої полонини...на якій можна було серйозно відпочити...і подумати що робити далі, так як погода почала псуватися, небо затягнуло хмарами і почало гриміти. Ми перекусили...відпочили...і вирішили йти далі, не орієнтуючись на дощ( взагалі-то підбивати всіх йти далі почала я)) На тій полонині вже були туристи...вони нам підказали куди йти... але як виявилося потім підказали якось не так)))) Ми замість того щоб підніматися...трохи спустилися хтозна куди....де стежка закінчилася... Знайшли пастухів, які показали де дорога...як до неї добратися... Цей підйом був одним з найгірших за ці дні.... Брали одну гору просто в лоб...по лісі....з тими рюкзаками...бо вертатися було далеко... Коли нарешті доповзли до дороги...всі просто посідали знесилені...але самі з себе сміялися))
Нарешті йдемо по дорозі.....і знаємо куди)) Аж тут...починається сильна злива...вітер...туман піднімається зі швидкістю світла...видимість стає все меншою і меншою.... дощ падає такими поривати....ті хто не має дощовика вже мокрі.... всі ми в болоті... Дощ потрохи перестає падати...і ми рухаємося далі... Ну от через хвилин 40-50 на горизонті видніється наша ціль(але вже на завтрашній день) гора Піп ІВан.... а за нею наша полонина Лисича....на якій ми плануємо лишитися на ночівлю... ЩЕ щерез деякий час...вже зовсім знесилені.... ми доповзаємо до полонини, але вирішуємо на неї не спускатися, а розміститися чуть-чуть вище... Ну от...нарешті...потрохи розпогоджується....рюкзак вже не на плечах...Ура!...добралися)

Спали ми дуже довго, як на туристів які прийшли по горах походити)) Поки поснідали...поки зібралися...то вже було близько 14:00... нарешті підйом на г. Піп Іван... легко...без рюкзаків...з прекрасними краєвидами...на які можна дивитися вічно.... Сиділи на вершині довго....розглядаючи все, що можливо...дивилися далеко за горизонт.... погода прекрасна.... краєвиди шикарні.... мрії здійснюються....)
Спустилися дуже швидко....і далі весь день відпочивали....їли чорницю...і не зважали на час...

Наступного дня ми прокинулися швидко, бо мали переміститися на інше місце і піднятися на 2 гори. Знайшовши місце де можна кинути речі, хлопці побігли на г. Берлебашку і після того на Петрос, а дівчата пішли на Петрос для того щоб потім разом зі всіма повернутися на Берлебашку.
Природа на Петросі дика....лізли ми туди і по лісі....і по вирубках....і по каміннях... але воно того варте....зустрівши там хлопців...ми почали йти на Берлебашку....зайшли туди швидко.... Славік продемонстрував яке там класне ехо....і як його крики відбиваються десь далеко-далеко...і ми потихеньку спустилися до місця де були наші речі....

Ну от...починається дорога до Костилівки....а там вже і додому.... здається все закінчилося так швидко...а водночас....час тягнувся довго.... Дорога до Костилівки була цікавою.....але важкою...останні 3 км були по жахливому спуску....на якому коліна вже не витримували....а стопи боліли так, що на них важко було наступати...... Але ВОНО ТОГО ВАРТЕ!...... та краса яку ми побачили....це....не передати словами....це потрібно побачити самому....

В цій подорожі мені сподобалося абсолютно все....немає жодного моменту про який я жалію... я здійснила одну із недавніх мрій.... і вже вибираю собі наступну ціль....яка не буде такою банальною як Говерла.... хочеться чогось незвичайного....

Фотографії скоро будуть....без них трохи важко зрозуміти що ми побачили.....але описала як могла)
А от і фото) тут)

P.S. Читаючи багато звітів про подорожі по Мармаросах, майже всі писали, що кожен, хто хоч раз туди потрапляв, захоче повернутися ще раз...в це я повірила ще тоді коли побачила фотографії. А тепер переконалася!!!!!!!!!...це і справді так...