11 квітня 2017 р.

10. PKO Półmaraton Rzeszowski (9 квітня 2017)


Новий досвід. Болючий досвід. Болючий для печінки (це не те про що ви подумали ;).
Висновки - я радше повмираю на півмарафоні, ніж на 5 км.
Ну, власне, читайте)



Спортивний вікенд в Жешуві намітився доволі спонтанно. Але за тиждень-другий став очікуваною подією.
Жешув - невелике польське місто, через яке простягається річка Віслок. Широкі автомобільні шляхи тут поєднуються із пам'ятками архітектури ХV - XVII ст.. А ще мости, багато-багато мостів)
Не хотілось, звичайно, обмежуватись одним спортом. Наша тісна компанія, після швидкого перетину кордону (ЗВИЧАЙНО ЗАВДЯКИ ЗАСЛУГАМ нашого водія Юри)) з його ж ініціативи, легким поворотом керма машини звернула з траси на Жешув в напрямку містечка Красічин. Там, ми швиденько пробіглися по замку та гарному парку, закинулись печеньками та бананами і рушили в Жешув. Гарна погода, природа, яка поступово звикає до тепла, шикарні зелені тони навколо і чудова компанія. Здається, більш нічого не треба. Стоп! Трішки забулось про те, що в неділю все-таки змагання)





Бігти напівмарафон я не хотіла. Здається, це вже звичка починати сезон півмарафонів лише у Львові) Спроби зібрати жіночу естафету виявились марними (а дуууже жаль). Тому 5-кілометрова дистанція стала ідеальним варіантом для гарного відпочинку.
Старт нашого забігу проходив на годину швидше, ніж півмарафону та естафети, тому це було чудовою можливістю спочатку відбігати, а потім повболівати за інших.
Арена старту була розміщена на дорозі біля велетенського (як для мене) торгового центру, який виступав одним із спонсорів цього заходу, а арена фінішу власне в такому-собі центральному дворику цього центру. Ох, так, щодо доріг... ПЕ-РЕ-КРИ-ТО! Багато і густо, на околиці та в центрі! Потрібно врахувати й те, що траса напівмарафону проходила в одне коло! Ну, тут нічого додати)




Ну, а тепер про те, як біглось.
Якщо ви хоч трішки переглядали мій блог, то бачили, що я жодного разу не стартувала на такій дистанції. Вона для мене абсолютно нова!
Розминатися я почала завчасно: добре побігала, пострибала, поприскорювалась. Ніби все зробила, як треба. Сказати, що погано розім'ялась тут точно не можна. Розминкою втихомирювала бажання гарно стартувати і вдало пробігти, бо я відверто не знала чого чекати. Все ж нас запустили в коридор і я з чудесним налаштуванням на гарні змагання почала продиратися вперед. Мене затиснули десь в 3-4 лінії, далі я просто фізично не змогла проштовхатись. Та й затисли не на жарт. Я не могла навіть добре витягнути руки, чи пострибати) Нарешті зворотній відлік. Хлопці та дівчата на першій лінії замовкли та зосереджено взялись за годинники, а бігуни за їхніми спинами почали відраховувати секунди до старту. В кожного свої цілі.
Мабуть, стандартне завдання на всіх забігах (тим більше на таких коротких) не почати занадто швидко. І як ви думаєте, що?) Так-так, я наступила на ці граблі. Ви ж знаєте, як воно, коли адреналінчик виносить тебе зі стартового коридору і несе тебе перший кілометр, а то й більше. От він і ніс мене перші 2 км по 4:08. Коли я прийшла в себе і на відмітці в 2 км подивилась на годинник, то зразу ж зрозуміла, що мені ХАНА :D Ще через 500 метрів печінка дає зрозуміти, що вона не справляється з тою кількістю крові, яка через неї проходить і починає дико боліти. Я розумію, що мені зовсім не хочеться скидати темп і, що він все одно зараз сам мимоволі впаде, і вирішую терпіти. Ну от скажу вам чесно - я вже давно так не терпіла і вже й забула, як це, коли болить печінка) Коли вибігла на останні метрів 700, сил терпіти ту біль вже не було. Але ноги якось самі несли на фініш, та ще й дівчата позаду нависали)) На годинник, по ходу більше не дивилась...занадто тошно вже було)) Але, коли побачила на фініші годинник, то втішилась тому, що не все так погано, як здавалось там, на трасі. Після перетину фінішу стандартно зайняла позицію букви "Г" зі спертими руками на коліна, подумки прокляла того фотографа, який це все знімав (я вже боюсь подивитись на ті фотографії) і попленталась обіймати пляшку з водою. Мене здається навіть хтось по спині поплескав після фінішу. Я не впевнена, правда :)
Так, я була відверто незадоволена. Ці 5 кілометрів дались мені важче, ніж всі 21. Впевнена, що без досвіду можна і не такого наробити на початку дистанції, але ці 5 км...ну кошмарна дистанція!!)
То ж  в результаті - 21 хв 45 сек - перша планка на дистанції 5 км (яку я ще нескоро побіжу знову)).
Поки привела себе впорядок після фінішу, то вже прийшов час старту естафети та напівмарафону. Вперше дивилась на старт своєї улюбленої дистанції збоку. Було гарно і незвично) Тепер була можливість підтримати бігунів та естафету наших хлопців з СК "Ультра", які повинні були боротись за перемогу. І боролись до останнього! Ми гнали нашого фінішера вперед на останніх метрах, як могли. Зовсім трішки не вистачило, аби перемогти. Естафета - це завжди дуже захоплююче видовище. Бути частиною команди, вкладати свої сили в результат - це чудові відчуття. Всім раджу коли-небудь спробувати!

Коли оголошували результати категорій на 5 км, я не повірила своїм вухам. Завжди хорошою несподіванкою є опинитися на подіумі. Та ще й на першому місці! Це було гарним фіналом цього дня.
Хоча ні! Це було гарною проміжною станцією. Бо чудовим фіналом виявився мега швидкий перетин кордону та доїзд додому. Оце те, що треба для закінчення таких гарних вихідних.


Ну, що ж. Треба подякувати організаторам за таке гарне дійство. Сумніваюсь, що вони це взагалі прочитають і зрозуміють, але тим не менш - спасибі!
Дякую всім-всім за гарну компанію, водію Юрі (за сумісництвом екскурсоводу та будильнику:) за безпечну дорогу та клубу Ультра на чолі з Ярославом за тренування)

В цю суботу ми стартуємо на останньому етапі Львів City Trail на Погулянці, а вже 23 квітня традиційно мучимося на Львівському напівмарафоні! Буде гаряче і складно. Але ж кому зараз легко :)
Команда півмарафону завжди потребує волонтерів! То ж якщо ви не можете, чи не хочете бігти, але маєте бажання допомогти, чи просто повболівати - зголошуйтеся!

Ну і будьте чемні та бережіться трішки! Зовсім трішки)


Немає коментарів:

Дописати коментар