12 липня 2016 р.

Одноденний похід на Костричу (11.07.2016)

Коли довго не буваєш в горах, то починаєш на години пропадати в інтернеті розглядаючи фотографії гірських хребтів. А потім тебе починає мучити совість (невідомо чому), починаєш шукати час на похід, моніторити погоду. І так з'являються короткі одноденки в горах. Цього разу вона з'явилась менш, ніж за пів дня)





Похід на Костричу і прилеглі до неї полонини був бажаним вже давно. Я належу до тих людей, які люблять дивитись на Чорногору зі сторони)) Кукул відвідувала двічі, але наперед забігаючи скажу, що з Кострича краєвиди ще більш шикарні!



В 22:50 ми прибули до Івано-Франківська і побігли додивлятися фінал Євро. Знайшли симпатичний паб Grand America, де повно іноземців і відчуваєш себе, як не в Україні)
О 3:08 ми сіли в дизель підвищеного комфорту ІФ - Рахів (на разі тільки до Ворохти їде, будьте уважні) і вже по 6 ранку були у Ворохті. Прокинулась в дизелі десь за Яремче, витягнула термос, випила кави і зрозуміла, що нарешті за вікном я бачу гори...
З машинами і автобусами в сторону Кривопільського перевалу в такий час не густо... Довелось просидіти промерзнути трохи часу на зупинці, але вже ближче 7:30 ми були на Кривопільському перевалі.


Звідси і почався наш похід. Підніматися на Кострич достатньо легко і швидко. А як тільки виходиш з лісу на полонини, відкривається неймовірний вид на Чорногору. Вона настільки близько...як на долоні!


Зі всіма зупинками на роздягання, перевдягання, фотографування ми піднялися на хребет вже о 10 годині (і це в матрасному темпі). На хребті можна сидіти вічно... Можливо, ми б пробули там і довше, але сонце розкочегарилось не на жарт і ми зрозуміли, що треба тікати)
Спочатку думали спускатися в село Красник. Але провтикали свій поворот (реагуйте на вказівники "вода, хатинка" і повертайте вправо вниз до них) і почали спуск до села Стаїще.
Ми спускалися по селу до траси немов по пустелі. Сонце пекло неймовірно і до нас прийшло розуміння, що стояти на трасі і стопити машини буде доволі весело. Найгіршим стало те, що магазину ми там так і не знайшли, і всі омріяні думки про пепсі, чи кока-колу розбилися об табличку "Стаїще"...
Машину ми зловили через пів години копчення на сонці. Доїхали до Ворохти. Там напувалися чистими, холодними, гірськими ПЕПСІ вОдами і приводили себе в порядок для подальшого стопу до Львова. Завдяки гуру автостопу - Насті, машина з Ворохти до ІФ була застоплена легким випадковим помахом руки за хвилину виходу на трасу, а з ІФ до Львова приблизно за 4-5 хвилин)

Спасибі всім водіям, які зупинилися нам на трасах (мабуть найбільше - вояці АТО, який врятував нас від задухи на трасі в Стаїщах)).
Спасибі тим, хто закидав фото Кострича в інтернет, щоб я побачила їх і захотіла туди))
І спасибі дівкам за гарну компанію.
Я не назву це відпочинком, але відкривати нові для себе місця в Карпатах - приємне заняття)
А загалом - не раджу Кострич - не ходіть туди, щоб там не було багато людей :D













P.S. Через 23 дні стартує "Кубок лева - 2016". Приїжджайте до Львова трішки позмагатися і зустрітися з друзями) Ми чекаємо на вас! Вся інформація на сайті)

Будьте розумничками і тримайтеся купи;)


Немає коментарів:

Дописати коментар