love.run.orienteering: Фруктовий рай на Арабатській стрілці та Асканія-Нова

Хто б міг подумати, що перший мій відпочинок (і надіюсь не останній) цього літа буде на морі. Та ніхто)) Бо моря я не люблю, смажитися під сонцем не люблю, купи людей, як оселедців на пляжі, теж не люблю. Але обставини складаються по-різному. Іноді, хоч-не-хоч, заради коханих треба їхати)

Отож почалося все з 24 годин в поїзді Львів - Новоолексіївка. Тут багато говорити не треба: спека, спека, спека. Кожна станція із зупинкою від 5 до 30 хвилин була невеличким раєм, а коли в Жмеринці поїзд змінив напрямок і мені почало задувати з відкритого вікна, то й взагалі можна було жити! Отож, після доби в розпеченому вагоні-сауні, я вигрузилась на крайній станції перед Кримом - Новоолексіївка. Не надто приємно, коли мені, істинній бандерівці, пропонують купити рублі і доставити на "граніцу" в Чонгар. Нікого не послала, стрималась)
Пройшовши мужичків з автоматами пішла на автобус до Генічеська. Всього 30 хвилин і ви поринаєте у світ продуктового ринку разом з автостанцією)) Запаслись сушеними бичками на ринку, які вартують, як на мене, то копійки (20 грн. 20 штук) і пішли ловити машину в сторону села Щасливцево. Автобуси туди їздять нечасто, але дістатися в ту сторону дуже легко: виходиш на трасу, витягуєш руку і перша ліпша машина твоя. Але ні, це не автостоп. Люди там не знають, що таке автостоп... За проїзд платиш. Хтось бере більше, хтось менше, але платиш усім) За 15-20 хвилин ми уже поселилися і першим ділом змивали 24-годинний поїздовий бруд в морі.
В прибережних містах тих країв дуже збочене поняття "номера люкс") Порівняти його в Карпатах за 300 грн на 2-х і там, на Арабатській стрілці - небо і земля.
Люди думають, що проживання на морі - це "нічліг", де в кімнатці метр на метр наставлено все, і в цій буді ти маєш жити тиждень, а то й більше (хто на скільки приїхав). Ну і звісно ж платити шалені гроші за цей "номер". На щастя, вдалося знайти господиню, в якої поняття про стандартні номери і люкси на своїх місцях, все чисто і прибрано, а номери не схожі на собачі будки)

Перше моє враження про пляж - "а де всі люди?". Я звикла бачити оселедців на пляжі, які перевертаються чуть би не за командою, бо так мало місця. А тут практично пусто! Неймовірне видовище) Чи то тільки сезон почався, чи то...ну загалом мене таке влаштовує. Завалитися у воду після спекотного поїзда було найкращим відчуттям!

Загалом, село зручно розміщене. Хоч плавати в морі - плавай в морі. Хоч в Сиваші - плавай в Сиваші. Любиш солоні озера і гаряче джерело - будь ласка. Все близько і зручно.
Окремої уваги заслуговують фрукти:) На місцевому ринку наприкінці червня уже є все. Я встигла спробувати дині, персики, нектарини і звичайно ж об'їстися улюбленою шовковицею, яка у Львові в дефіциті. Окрім цього, є ще абрикоси, груші, чурчхела...одним словом - рай!

В моєму рюкзаку звичайно ж знайшлося місце біговим кросівкам. В таку спеку бігати або в ранній-ранок, або уже ввечері. Ну, так як я вранці не бігаю ніколи, то після першого дня акліматизації і детоксикації організму фруктами з рибою (:D), наступного вечора у мене була бігова екскурсія на рожеве озеро. Загалом, у дві сторони вийшло близько 13 важких, дуже спекотних, задушливих кілометрів. Це було перше і останнє тренування в таку спеку там. Жодного задоволення воно не принесло, навіть не зважаючи на чудову берегову лінію Сиваша і захід сонця над ним. Ну так, озеро дійсно рожеве)) Від нього не одна назва залишилась. Колись там добували сіль, і по-суті, там можна собі її спокійно нашкребти, якщо дуже треба) Кажуть і пишуть, що рожева вода має хороші властивості. Рожева вона через сіль, сонце та специфічні водорості, які виробляють бета-каротин. Тож місцеві не гребують можливістю закорковувати її в пляшки і продавати))
Після такої важкої екскурсії ми поповнювали запаси солі в організмі вгадайте чим? Та, сушеними бичками...знову ж таки:D Просто я бичковий маньяк))

На цьому наші важкі і спекотні екскурсії не закінчилися. Враховуючи те, що часу в нас мало, а місць, де можна побувати - багато, стояло питання між заповідником Асканія-Нова та островом Бірючим. Цього разу було вибрано Асканію.
Мабуть, погода відчувала, що ми збираємось в Асканію. Тому цей день видався одним із найспекотніших!

Перше з чого почну - дорога до Асканії. Сполучення з самим заповідником - НУЛЬОВЕ. Від села Чкалове, що на трасі на Херсон (з Генічеська туди 60 км), 22 км до входу в заповідник можна й пішки пройти, бо є лише 2 автобуси в день і то, час зовсім непідходящий, а машини їздять дууууже рідко, а якщо їдуть то зупиняються неохоче.
Нам пощастило не засохнути на трасі посеред степу в цю спеку. Нас підібрала на машині пара із Кіровограда, з якими ми провели хорошу прогулянку по зоопарку і дендропарку. Побільше таких людей в цьому регіоні не завадило б!

Сама Асканія - райський куточок посеред степу. Більша частина тварин знаходиться на вільному випасі в недоторканих степах заповідника. Але всі екземпляри можна побачити в зоопарку у вольєрах. На жаль, потрапити в степі на екскурсію не вдалося. Туди треба приїжджати вранці, треба 12-15 людей на екскурсію...ну, не пощастило. Але враховуючи спеку, яка була в той день, можливо це і на краще.
Видно, що в зоопарку та дендропарку гарно працюють. Гроші за вхід невеликі (40 грн. для дорослого, для студентів та дітей - 50%), і тут вони, здається би, йдуть в рот тваринам, а не в кишеню людям))
Загалом, заповідник залишив приємні враження і навіть практично забулася жахлива дорога туди і назад. Про сполучення з Асканією вартує дуже добре подумати, ну, а поки, їхати туди варто лише своєю машиною.

5 днів пролетіли, як один. Мабуть тому, що я не лежала, гниючи на пляжі жодного разу. Активний відпочинок - моє все!
Назад знову була сауна...24,5 години в дорозі...іііі продовження сауни у Львові з моєю "улюбленою" вологістю.
Не знаю, як би це змушувати себе тренуватися, бо кожен кілометраж в таку спеку множиться на два. Буду охолоджувати себе спогадами про море і гарний відпочинок з надією, що він іще повториться. Острів Бірючий чекатиме :D

P.S. Зовсім забула розповісти вам про малееенький острівець на Сиваші, який став домом для тисяч птахів. Полями-болотами-водою ми туди дісталися щоб подивитись, як із тисяч яєць тільки-от вилупилися маленькі пташенята. Їхні батьки були не в захваті і дууууже на нас кричали, але ну тааааак вже хотілося це побачити!
Де воно знаходиться не скажу :D Надто великий стрес для птахів)