В голові крутиться безліч думок, які якось треба систематизувати, щоб ви не читали набір слів.
Біля ноутбука на столі дрімає кіт, який трішки наганяє на мене сон, але написати хочеться і багато.
Отож...
Думку про те, щоб їхати у Франківськ на півмарафон, я виношувала довго, ще від першого анонсу про змагання. Але, так зараз складається, що наперед щось планувати я не можу за станом здоров'я) Тому, підготовка до півмарафону (або просто відновлення тренувань, як таких) розпочалось з вересня місяця. Ніколи не думала, що доживу до того моменту, коли перед довгим тренуванням буду пити якесь знеболювальне для профілактики.
Після місяця НЕвиснажливих тренувань мене наздогнала думка про те, що до півмарафону залишається 10 днів, а я як завжди не готова...)
Після такої думки, починаєш мислити інакше. За 10 днів нічого кардинального вже не зробиш і починаєш надіятись на залишки витривалості та свої морально-вольові якості, які роками тренує орієнтування=)
Нічка перед стартом була недоспаною...
Поїзд був вночі, приїжали у Франківськ близько 6 ранку, отож спала я близько 1 години)
Насправді, це великий-великий мінус, але що вже поробиш.
Ранковий Франківськ - чудовий Франківськ.
Вийшовши з вокзалу потрапила в ранкове осіннє місто, закутане холодним туманом.
Думка про те, що "сьогодні мало бути 20 градусів тепла" кудись раптово зникла))
Зі Львова нас їхала численна делегація...АЖ ДВОЄ=))
З Артемом пройшлися Франківськом, знайшли стартову арену, забрали номери і поступово-поступово згаювали час до старту гріючись в колі знайомих спортсменів)
Я, як справді "загартована" людина, вибігала на розминку в шортах і футболці)) Холодно було...але недовго...Гріло бажання стартувати)
11 кіл по 1,8 км + стартовий і фінішний відрізки...
Сама думка про 11 кіл лякала) Ніколи не любила бігати колами, а ще й таку за довжиною дистанцію. Проте, все в цьому житті варто спробувати)
Ну от, нарешті, 5...4...3...
Старт!
Перший Франківський півмарафон було розпочато забігами на 21 км та 3 км.
За нами стартували спортсмени на 10 км, потім діти, естафета і забіг з собачками)
Як завжди, зі старту трималась свого темпу. На другому колі почала нагадувати про себе нирка, але терпіти довелось недовго і вже через метрів так 500 вона вирішила змилуватись))
Перші 3 кола просто пролетіли! На цих колах старалась за когось вчіпитися, але все ніяк не могла знайти когось підходящого. Тому, вирішила надіятись на себе.
Я все бігла і чекала, коли ж почнуть здавати коліна...Чекати довелось недовго. Вже на 5-му колі я відчула першу біль.
Усі попередні півмарафони були не зовсім по асфальту, тому цей момент наступав значно пізніше. Тут все інакше. З п'ятого кола почала терпіти не тільки біль в колінах, але ще й до того почав натирати правий кросівок.
Треба було щось вирішувати: або зупинятись і перешнуровуватись, або бігти далі і стирати ногу в кров.
Зупинятись я не стала.
Натомість, на пункті підживлення намочила кросівок водою і стало значно легше)
Після 10 кілометра нарешті відчула, що розбіглась. Пришвидшила трохи темп з поправкою на те, щоб так дотриматись до кінця.
Переломним для мене стало 10 коло.
Коли на руці залишалось 2 резиночки (ними ми рахували кола) і ноги почали відмовлятись бігти, в мене почався півмарафон для голови)
Ноги стали немов з вати, перебирати ними швидко стало набагато важче, асфальт перетворився просто на найгірше сотворіння людства...
10 коло тягнулось довго, але боротьбу таки виграв мій мозок)
На 11 коло я забігала з надією на те, що зможу трішки прискоритись.
Трішки та й прискорилась....зовсім чуть-чуть=)
Крізь зуби добігала до суддів від яких нарешті почула "до фінішу 400 м, молодець, шоста"...
І, здавалося, ніби вже все...Фініш! Але ці 400 метрів стали новим випробуванням)
На щастя, були люди, які підтримували вигуками, підбадьорювали і ноги забули, що втомились...Вони захотіли якомога швидше перетнути фінішну лінію...
Фініш.
Зупинилась.
М'язи на ногах калатає від втоми.
Ледь дотягнула себе до води, попила і попленталась переодягатись.
На той момент не думала ні про що.
Навіть те, що я нарешті добігла, не особливо зрозуміла)
Втома, просто втома поглинула відразу.
Організм згадав те, що я спала 1 годину і почав вимагати відпочинку.
Найсмішніше те, що після жодного півмарафону в мене не виникала думка "Більше цього я не побіжу".
Мені завжди хочеться ще) Просто відпочити і бігти далі... Це нестандартна реакція на стресові умови=D
Спасибі всім організаторам за таке дійство! Можу собі уявити, скільки всього вкладено в організацію цього півмарафону! Прекрасна арена, багато волонтерів, суддів, злагоджена робота...Все це дало свій результат.
Після такої організації, на змагання хочеться приїжджати ще раз і ще раз!
Кілька таких слів похвали - мізер. Але якщо зібрати з кожного по кілька слів, ви отримаєте букет позитивних відгуків )
І на завершення франківський залізничний вокзал...Кількагодинний міцнющий сон в поїзді...
І я знову вдома, розповідаю вам про спортивний мазохізм, як непереборне явище=)
Шануйте себе! Хоч трішки!
До зустрічі)
Немає коментарів:
Дописати коментар